Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
В Україні Офіс Генерального прокурора ініціював комунікаційну кампанію для свідків і потерпілих від російської агресії «Твоя історія — твій внесок у перемогу!».
Її мета — мотивувати громадян України, які стали свідками чи потерпілими від воєнних злочинів рф і наразі перебувають за кордоном, — свідчити про це.
Генеральний прокурор Андрій Костін закликав українських громадян, які змушені були тимчасово виїхати за кордон, надавати свідчення воєнних злочинів, щоб спільними зусиллями покарати агресора.
Отже, нині правоохоронці в багатьох країнах документують факти злочинів «вежливых нелюдей» з шевронами армії рф проти мирних громадян нашої країни…
Водночас робота щодо фіксації злочинів росії на нашій землі у режимі 24/7 проводиться правоохоронцями й в Україні. На Донеччині та Дніпропетровщині, Запоріжжі та Харківщині, інших регіонах, які щодня майже цілодобово потерпають від ворожих обстрілів, мільйони людей на собі відчули усю красу «руского міра», на власні очі побачили смертоносну руйнівну діяльність псевдовизволителів росармії. Українці, які через агресію північного сусіда втратили рідних, своє здоров’я, власні домівки та майно, розповідають особисті історії, які неминуче з часом ляжуть на стіл прокурорів міжнародного трибуналу, стануть документами щодо обвинувачень за жахіття, що скоїли російські воєнні злочинці на нашій землі.
Насправді за час війни таких історій безліч…
Лише у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечникова, яка щодня приймає рвані тіла та душі покалічених бойовими діями людей, нині вже можна написати книгу.
Кілька історій, розірваних російськими бомбами людських доль, розповів генеральний директор лікарні Сергій Риженко.
— Валерій із Бахмута. Він простий слюсар й радів, що пішов на пенсію.
Але прийшла війна. Вибух вбив усіх його близьких, розтрощив будинок. Йому пощастило — вижив. Лікарі зробили неможливе. І сьогодні, після приходу до тями, він думає, як жити далі, — поділився Сергій Анатолійович.
Інша пацієнтка — 36-річна Ліля, працює у селищі лікарем. Її чоловік воює на фронті.
— Одного дня раптовий артобстріл зруйнував медичний пункт, у якому вона вела прийом, — розповідає лікар. — Непритомна, з великими пораненнями голови, спини та ніг була доставлена рятівниками до лікарні Мечникова. Жінка з ранами два місяці перебувала у реанімації сепсису. А через деякий час, у щасливі хвилини виписки маленька донька Лілі з бабусею забрали її додому.
Того дня у лікарні люди зі сльозами на очах спостерігали, як донька на сидячій каталці підвозить маму до машини, радіючи зустрічі та щастю бути знову разом.
А наприкінці жовтня з Бахмута у лікарню була доставлена родина, яка зазнала тяжких поранень від ворожого снаряда великого калібру.
— Усіх чотирьох доставили до найближчої лікарні, надали допомогу, евакуювали до Дніпра, — розповідає лікар. — Чоловік з ампутацією кінцівки, в сина 19 років — осколковий перелом плеча, в сина 16 років контузія. У дружини й матері 37-річної Юлії були найважчі поранення грудної клітини, розрив трахеї, травматична ампутація правої ноги, осколкові поранення лівої гомілки. Завідувач відділення реанімації № 1 Володимир Дубина протягом тижня не виходячи з відділення рятував жінку, віддаючи знання, сили та душу. Юля прийшла до тями, заливається сльозами. Проситься до сім’ї. Зі здорової родини тепер всі інваліди. Без житла, коштів — тільки надії…
Фото Дніпропетровська ОКЛ ім. І.І. Мечникова
