Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Бойові дії на початку широкомасштабного російського вторгнення були запеклими. З огляду на значну перевагу ворога в живій силі та техніці українським військовим доводилося тимчасово залишати окремі населені пункти. Іноді не було навіть можливості забрати тіла загиблих побратимів після боїв. Так сталося й у селищі Студенок, що на Харківщині.
Навесні українські військові були змушені залишити селище, натомість вулиці заполонили російські окупанти. В місцевій школі вони зробили свій штаб і розселилися по домівках, які покинули мешканці. Загалом у селищі тоді залишилося близько 50 цивільних.
— Шістьох загиблих українських військових окупанти поклали посеред дороги, на одній із вулиць селища, — розповідає місцева вчителька Лідія Олександрівна. — Вони змусили мого чоловіка Олександра їх сфотографувати та заявили, що тіла їм не потрібні.
Наступного дня, коли місцеві зібралися, щоб хлопців поховати — рашисти обнесли їх стрічкою та заявили, що тіла заміновано.
— Мій чоловік звертався до окупаційної адміністрації, щоб тіла перевірили та дали можливість їх поховати, але там відповідали, що це не їхня справа, — розповідає місцева мешканка.
Так тіла пролежали аж до 20 липня, поки росіяни не залишили селище.
— Того дня на моїй вулиці вишикувалася колона з 58 одиниць броньованої техніки (найімовірніше, це були самохідні артилерійські установки), вони зробили кілька десятків пострілів. Після цього всі окупанти зникли. Ми з чоловіком та ще кількома місцевими зібрали рештки тих тіл, що пролежали кілька місяців просто неба, та поховали в лісі, — пригадує ті події Лідія.
Після звільнення селища місцеві розповіли цю історію українським військовим і показали місце поховання. За кілька днів після цього тіла було ексгумовано та вивезено для проведення процедури ідентифікації.
Фото автора
