Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Цей чоловік до 24 лютого працював хірургом в одній із лікарень Києва. Нині він начальник медичної служби окремого батальйону, рятує життя наших воїнів на передовій. Він старший лейтенант на псевдо «Клотч». На початку повномасштабного вторгнення у лютому-березні його підрозділ обороняв столицю. Нині «Клотч» рятує побратимів на Донеччині.
Чоловік розповідає, що його підрозділ був створений здебільшого з військових, яким вже за 40. Вони добровільно в перші дні війни пішли захищати Батьківщину.
— Добре пам’ятаю першого воїна, який зазнав серйозного поранення під час захисту Києва. У військового було пошкодження голови та ока. На жаль, око не вдалося врятувати. Проте він продовжує військову службу. Сам виявив бажання служити далі, і йому знайшли місце, — розповідає «Клотч».
За словами начальника медичної служби батальйону, основне завдання військового медика на передовій — стабілізувати стан військового на полі бою, оперативно надати необхідну допомогу, що часто рятує життя воїнів. «Клотч» переконаний, що нині на війні життя воїна великою мірою залежить від самодопомоги. Тому військові медики активно проводять заняття з тактичної медицини.
— Силами медчастини проводимо з воїнами батальйону навчання з тактичної медицини. Потрібно закріпити навички надання первинної медичної допомоги бійця на рівні м’язової пам’яті. Перевірити, наскільки точно військовослужбовець знає, що має в аптечці, чи вміє накласти турнікет, пов’язку. Навчаємо доти, доки не переконаємося, що у стресовій ситуації солдат, офіцер зможе на підсвідомості зробити необхідне, щоб зберегти своє життя. Такі заняття проводяться невеликими групами по 10–15 осіб. Коли приходить поповнення особового складу, перше з чого починають — тактична медицина. Адже в червоній зоні медична допомога лікарями не надається, — розповідає чоловік.
«Клотч» каже, що у військовій медицині час іде трохи по-іншому. Буває, що лічені хвилини мають вирішальне значення. Об’єктивно, часто від правильного накладання турнікета чи пов’язки залежить життя військового.
— Після того, як поранених забирають з поля бою, військові медики стабілізують стан воїна, перевіряють наскільки якісно накладені турнікети чи пов’язки. Важливо впевнитися чи не триває кровотеча, чи є проблеми з диханням, чи не порушена робота серця. Далі поранених евакуюють до мобільних військових госпіталів, — каже військовий.
За досвідом «Клотча», понад 90 відсотків усіх травм та поранень саме внаслідок мінно-вибухових пристроїв, артилерійських обстрілів. Кульові поранення трапляються рідко. Поширені також акубаротравми. «Клотч» каже, що навіть коли немає крові, це не означає, що все добре. Під час огляду лікарями часто виявляється, що у воїна є порушення слуху, пошкодження внутрішніх органів. Тому, якщо у воїна є ознаки певних порушень здоров’я, необхідно, щоб медик обов’язково оглянув.
Каже, що завжди приємно, коли військові, яких він лікував після поранень, тримають зв’язок із ним та розповідають про свій стан здоров’я.
— Зараз в інституті серця лежить один із воїнів нашого підрозділу, грудна клітина якого була густо вражена уламками від ворожого снаряда. Більшу частину з яких на етапах лікування вдалося вилучити військовим лікарям. Зараз ним опікуються фахівці з інституту серця. Ми підтримуємо зв’язок, і дуже радію, коли поранені хлопці одужують, повертаються до звичного життя.
Насамкінець лікар висловився щодо важливості роботи реабілітаційних центрів. Він переконаний, що ефективна фізична та психологічна реабілітація — це надважливий етап комплексного лікування поранених воїнів. «Потрібно приділяти достатньо уваги та медичної допомоги нашим військовим, це обов’язок і держави, і суспільства».
