Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Роман із позивним «Байкер» проходить службу в окремій бригаді Сил ТрО ЗСУ, що була сформована на Львівщині. І вже декілька місяців поспіль разом із побратимами виконує бойові завдання у визначеному районі. До того, як стати до військових лав, львів’янин займався мотоциклами. Каже, що то є два в одному — і захоплення, і бізнес.
— 24 лютого цього року в мене почалося з дзвінка київських друзів. О пів на п’яту ранку мені подзвонили: «Прокидайся, наше місто бомблять, почалася війна», — розповідає воїн про власні лютневі рефлексії. — Я знав, що то рано чи пізно станеться. І тому в нашій родині неодноразово обговорювались плани щодо того, що ми будемо робити, коли московити попруть.
Воїн наголошує, що його близькі сприйняли ситуацію досить спокійно. Ще б пак, адже в його родині не одне покоління присвятило життя справі боротьби проти імперсько-комуністичного монстра, яким є країна-окупант. Роман — онук почесного громадянина міста Львова, українського письменника та референта пропаганди Організації Українських Націоналістів Петра Дужого. Діда свого часу не змогли зламати радянські катівні й тюрми. А онук зараз зі зброєю в руках продовжує проторований пращуром шлях.
— Ми вже відповідаємо ворогові гідно. Ми встали, ми об’єдналися. Ми користуємось цим історичним моментом. І в нас вибору немає — якщо ми не завершимо те, що починали наші предки, то ми ризикуємо закінчити це життя із зав’язаними руками, як це було з українцями в Бучі, Ірпені та інших окупованих ворогом населених пунктах, — каже Роман.
Воїн наголошує, що наше спільне майбутнє залежить від усіх нас.
— Ти не можеш перекласти долю на руки когось одного, іншого. Мовляв, нехай вони вирішують, а я потім пристосуюсь. Майбутнє залежить від кожного з нас, тому треба готуватися до боротьби!
Відео: Віктор Біщук
