Не таємниця, що росіяни почали дуже серйозну роботу з повернення власної техніки з країн третього світу «Українці показують просто феноменальні успіхи в частині винищення…
«Із 140 осіб мого підрозділу вижили 30-40. Інших змила хвиля води…»
Літо 1941-го. Німецький вермахт стрімко просувається вглиб України. Як згадуватиме потім начальник Генерального штабу Сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер, 18 серпня одна з німецьких дивізій стояла вже за кілометр від греблі ДніпроГЕСу. Здається, ще день-два, і вона опиниться під контролем гітлерівців. Але увечері того ж дня лунає потужний вибух. За кілька секунд потік води заввишки понад 20 метрів стрімко несеться вниз. Німці, які перебувають на безпечній відстані, здивовані. Знають: їм вода не завдасть ніякої шкоди, а ось червоноармійців, жителів навколишніх сіл, розташованих вздовж Дніпра, біда не омине.
Ось як згадував ті події, опинившись в еміграції, історик Федір Пігідо-Правобережний: «Військовий транспорт і люди, які в цей час рухалися дамбою, звісно, загинули. Майже тридцятиметрова лавина води прокотилася Дніпровською заплавою, змиваючи все на своєму шляху. Усю нижню частину Запоріжжя з величезними запасами різних товарів, військових матеріалів, десятками тисяч тонн харчових продуктів тощо змило за лічені хвилини. Десятки суден, разом із командами, загинули в тому жахливому потоці. У Дніпровських плавнях на десятки кілометрів до Нікополя і далі стояли на позиціях радянські військові частини. Величезний потік налетів несподівано. Загинула велика кількість червоноармійців і офіцерів з артилерією та військовим спорядженням. Крім військових, загинули у плавнях десятки тисяч голів худоби і багато людей, які там були на роботі».
Історик не перебільшував масштаби катастрофи, спричиненої підривом греблі ДніпроГЕСу: його спогади співпадають зі спогадами пересічних червоноармійців, яким якимось дивом пощастило вижити.
− З мого підрозділу, який нараховував 140 осіб, у живих залишилося чоловік 30-40, − згадував сержант-фронтовик Опанас Козуленко. — Решту змила хвиля, утворена внаслідок вибуху…
Сьогодні, через понад 80 років, підрив ДніпроГЕСу окутаний таємницями і домислами. Відомо лише, що для цього з москви доставили понад 20 тонн вибухівки, а відповідальними за проведення акції були інженер-полковник Борис Епов і підполковник Олексій Петровський. А от хто визначив час «крайньої необхідності» для підриву, досі точно невідомо. Одні історики вважають, що наказ віддав командувач військ південно-західного напрямку Семен Будьонний, другі − що шифрограму зі ставки у москві відправив особисто сталін, треті − що передчасно запанікували співробітники 157-го полку НКВС, які мали привести вибухівку в дію. Це стало несподіванкою навіть для вищого командування.
«Ми перебували в Запоріжжі, коли раптом земля хитнулася під ногами − від вибуху величезної сили здригнулося повітря», − так згадував після війни подію командувач Південним фронтом генерал Іван Тюленєв.
Спочатку радянське керівництво намагалося все звалити на «ворожих диверсантів», але від цієї версії довелося відмовитися: американська газета The New York Times уже 21 серпня 1941 року вийшла зі статтею про підрив греблі ДепроГЕСу радянськими солдатами. Щодо жертв серед радянських солдатів і цивільних, то точних даних досі немає: вони оцінюються приблизними цифрами від 20 до 100 тисяч осіб. Крім того, кілька тисяч червоноармійців, які евакуювалися на лівий берег Дніпра нижче за течією, були відрізані водою, і їм довелося здатися в полон.
Досвід попередників допоможе?
Сьогодні тема Каховської ГЕС, яку московіти контролюють ще з лютого місяця, є темою номер один не лише для вітчизняних медіаресурсів, а й закордонних. Що й не дивно: рашисти, розуміючи що можуть не сьогодні завтра втратити над нею контроль, погрожують її підірвати. Президент України Володимир Зеленський заявив, що «російські терористи замінували дамбу й агрегати Каховської гідроелектростанції. Якщо російські терористи підірвуть цю дамбу, то в зоні швидкого затоплення опиняться понад 80 населених пунктів, включно з Херсоном. Сотні тисяч людей можуть постраждати».
За словами керівника об’єднаного координаційного пресцентру Сил охорони та оборони «Південь» Наталії Гуменюк, на Каховській ГЕС росіяни продовжують методичну підготовку до техногенного шантажу.
«Вони продовжують ретельно охороняти підступи до цього об’єкта, не підпускають туди нікого, крім перевірених власних співробітників. Ми знаємо про те, що є замінування певних ділянок на цьому об’єкті. Знаємо про те, що вони намагаються проводити певні маніпуляції з рівнем води, напевно перевіряють варіанти, які можливі. Тобто триває така методична підготовка до техногенного шантажу і гра на цьому. Але сподіваємось все ж таки, що здоровий глузд і вплив світової спільноти буде результативним, і не дозволить створити таку техногенну катастрофу, наслідки якої досить суттєві».
Чи розуміють у росії ті, хто може віддати наказ про підрив, що він призведе до жахливих наслідків? Звісно, що так: там теж вистачає відповідних фахівців. Але якщо навіть ті й радять не підривати ГЕС, то чи прислуховуються до їхньої думки? Мабуть, що ні: в московії домінує одна думка і ця думка може належати лише одній людині — путіну.
А чи знає він і його оточення про наслідки підриву ДніпроГЕСу в 1941 році? Гадаю, що так. Але, як і для тодішніх московських зайд, так і для сьогоднішніх, людське життя не вартує і ламаного гроша.
Деякі експерти кажуть, що росіяни ніколи не підірвуть цю ГЕС, оскільки її підрив призведе для небажаних наслідків для самої московії. За словами секретаря РНБО Данілова, в такому разі тимчасово окупований Крим залишиться без води на 10-15 років. А у 1941-му хіба ті, хто віддав наказ про підрив Дніпрогесу, не знали про наслідки цієї акції? Упевнений, що знали. Але ж підірвали.
Спостерігаючи за діями сьогоднішньої російської влади, створюється враження, що на календарі не 2022-й рік, а, скажімо, 30-40-50-ті роки минуло століття. Змінилися лише господарі у кремлі, а їхня звірина суть залишилася таж…
