Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Ворог, від якого сьогодні доводиться захищати Україну, вже неодноразово довів свою підлість і підступність. Доволі часто він використовує проти нас певні людські негативні риси характеру, недоліки виховання й ганебні вади. Він майстерно обертає проти нас усі ті слабкості, які притаманні недосконалій особистості, й, користуючись цим, завдає удару, від якого страждає значна кількість інших людей.
Історію, яку розповів один з офіцерів певного з’єднання, красномовно підтверджує всю небезпеку будь-яких стосунків із ворогом, навіть якщо він і зацікавлений у тих чи інших моментах комунікацій. За певних причин ні імені, ні позивного офіцера, а тим більше підрозділу, в якому відбувалися події, називати не варто, і це не є суттєвим для цієї історії. Тут головне — факт і типовість його виникнення в деяких інших підрозділах на багатьох напрямках і ділянках російсько-українського фронту.
Функції цього офіцера — безпека згаданого з’єднання, хоча поняття це й дуже широке, але якщо брати точніше — контртерористична й контрдиверсійна діяльність. Згаданий підрозділ розташовувався у прифронтовому селищі за 10-12 кілометрів від «передка». Саме в таких населених пунктах розміщуються тилові й логістичні підрозділи, ТПУ (тиловий пункт управління), ЗКП (запасний командний пункт) та інші елементи системи управління з’єднаннями.
Смуга в порівнянні з «першою лінією» дещо спокійніша, проте ворог і по ній завдає постійних ударів. Але ефективність їх є невисокою, якщо не буде проводитись детальна розвідка, щоб дізнатись, що й де розташоване. Для того, щоб отримати необхідну інформацію, часто залучають місцевих, спонукаючи їх до цього найрізноманітнішими способами.
По одному такому населеному пункту, де був розміщений тиловий підрозділ та деякі склади, ворог більше як два тижні намагався вцілити, завдаючи артилерійських ударів і по місцевій інфраструктурі, і по діючих промислових об’єктах, і по закинутому колишньому підприємству, і по житловому сектору й комунальних будівлях. Він немов «вираховував», точніше «вимацував», де ж, на якій із численних «промзон» на околиці селища, стоять наші.
Він так міг шукати доволі довго і якби навіть випадково влучив з артилерії туди, «де нам не треба», то все одно великої шкоди б не завдав, адже все було приховане й захищене в укриттях. Росіяни це усвідомлювали, тому, найімовірніше, розраховували завдати по українському підрозділу та складах саме потужного точкового ракетного удару, а для цього їм необхідно було мати точні дані про об’єкт.
І одного разу ракети все ж прилетіли в цей населений пункт, проте не туди, де були військові, а за кілометр-півтора в приватний сектор. На щастя, людських жертв не було, але з однієї будівлі залишилась величезна вирва, діаметром у десять і глибиною не менше як п’ять метрів. Того ж дня відповідні органи безпеки затримали одну жіночку, років сорока, місцеву мешканку, яка виявилась… власницею знищеної будівлі.
Як на неї «вийшли», як «вели» — секрети оперативної роботи, але вона розповіла певні відомості. З її слів, від ворога вона отримала деяку суму коштів і новий смартфон. Його вона мала активізувати та скинути на певний номер геолокацію точки десь поряд із місцем, де, на думку жителів селища, гіпотетично стоять українські військові (на жаль, трапляються зрадники, які здають ворогові такі місця та об’єкти. — Авт).
Далі вона повинна була просто кинути смартфон біля воріт на цю «промзону», бажано десь край дороги, по якій ходять військові, щоб його міг хтось із них підібрати. Ворог розраховував, що український боєць, знайшовши гаджет, принесе його на територію своєї бази. У смартфоні був своєрідний маячок, на сигнал якого наводився удар ракетами.
Звичайно, в задумі чимало недоліків, але на такий росіяни й не розраховували. Вони хотіли використати таку людську ваду, як жадібність, адже, знайшовши новенький смартфон, подивившись, що в ньому немає жодних контактів і жодних включень, багато хто б вирішив його присвоїти. А деякі б узагалі нікому й не розповідали про вдалу цінну знахідку.
Саме на це розраховували підступні планувальники, але вони чомусь не врахували жадібність цієї персони, яка сама вирішила забрати собі новенький гаджет. Жіночка зробила все, як наказували, за винятком того, що їй стало шкода викидати чи віддавати комусь цей смартфон, і вона принесла його додому. Тож ракети навелись просто на її будинок, на щастя, в годину, коли її там не було…
Наші спецслужби переконані, що цей випадок був непоодиноким, адже були й інші схожі факти. Тож знайдений випадково новенький смартфон — небезпечний «дарунок долі», про який необхідно терміново повідомляти у відповідні органи. Ворог залюбки використовує людські недоліки характеру й вади, щоб у підсумку нести нам розруху та смерть.
Фото автора
