Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
«Вони були катами власного народу…» — так сьогодні кремлівські пропагандисти називають вояків Української Повстанської Армії, вважаючи, що за своєю жорстокістю вони перевершили головорізів-есесівців.
Конфуцій стверджував, що «люди, насамперед неосвічені, дуже важко розстаються з міфами, у полоні яких живуть». Слова ці були сказані тисячоліття тому, але актуальні й сьогодні. Особливо нині для росіян. Абсолютній більшості з них, як свідчать соціологічні дослідження, досі подобається жити в полоні цих міфів, одним з яких є міф про злочинну суть УПА. Особливою популярністю він користується сьогодні, після широкомасштабного вторгнення московитів на українську землю. Ще б пак! Мізки росіян цілодобово промиває кремлівська пропаганда, втокмачуючи думку про те, що ми, українці, від самого народження є нацистами, а першими словами, вимовленими маленькими українцями, є не слово «мама», а «хайль гітлер»! А в росії, де мав нещастя жити і в цьому переконався особисто, звикли вірити всьому, про що кажуть з телевізора. Ну а коли це лунає з вуст можновладців, то й поготів!..
На росТБ є, мабуть, людиноподібні істоти, які відстежують історичний календар України і знають всі дні, коли ми відзначаємо свята, пам’ятні дати. І напередодні знімають різні так звані ток-шоу, присвячені їм. Ну а 14 жовтня для різних там кисельових, скабєєвих та іншої нечисті є особливим днем, оскільки саме цього дня українці святкують і День захисників та захисниць України, і День Українського козацтва, і День УПА. Окрім цих ток-шоу, більшість мас-медіа теж не забувають «відзначитися», присвячуючи цим датам ледь не цілі шпальти видань. Зокрема, та ж «Червона зірка» — друкований пропагандистський орган мо рф, де вистачає, принаймні до недавнього часу їх там було пре достатньо, агітаторів за «русский мир» — з числа українців, з якими я теж мав нещастя навчатися. І чого лише не дізнаєшся від цих писак про українських повстанців, чого лише не почуєш на телезбіговиськах! Наприклад, про те, що «кляті упівці розстріляли й повісили сотні тисяч українців», а «найпершими ворогами УПА були євреї і представники інших національностей».
Ким же насправді були люди, які взяли до рук зброю, опинившись між двох вогнів — німецьким і радянським? Що рухало їхніми вчинками? Невже вони вірили, що зможуть подолати двох найстрашніших в історії людства монстрів, яких сміливо можна назвати братами-близнюками — нацизм і більшовизм? Чому повстанців і сьогодні російська пропаганда звинувачує в тяжких гріхах?
Довідково. Цікаві факти про УПА
Серед тих, хто був удостоєний найвищої нагороди УПА — Золотого Хреста Бойової Заслуги, був і офіцер радянської армії Дмитро Карпенко («Яструб»). Він — уродженець Полтавської області, лейтенант-танкіст, який у 1943 році втік з німецького полону і приєднався до ОУН. У 1944 році став командиром сотні «Сіроманці». Загинув під час атаки на райцентр Нові Стрілища, коли повстанці спалили урядові будівлі та звільнили політв’язнів.
Перші загони УПА виникли на Волині та Південному Поліссі восени-взимку 1942 року під командуванням Сергія Качинського («Остап»), Григорія Перегійняка («Коробка») та Василя Івахова («Сом», «Сонар»).
Організатором та першим головним командиром УПА (з травня до листопада 1943 року) був Дмитро Клячківський — крайовий провідник ОУН на північно-західних українських землях.
Продовольчим і господарським забезпеченням українських повстанських загонів займалися станичні — своєрідні підпільні старости по селах, які контролювали заготівлю і резервацію харчів, одягу, обмундирування, зброї, медикаментів, предметів побуту і таємно доставляли їх до призначених місць, звідки майно забирали повстанці.
Найбільший бій між УПА та радянськими військами відбувся під Гурбами у квітні 1944 року на межі Рівненської та Тернопільської областей.
Володимир Вятрович, історик, дослідник повстанського руху:
«Абсолютна більшість повстанців — це звичайні сільські жителі різного віку, які несли на собі основний тягар підтримки збройного руху. Вони належали до відділів, які оперували в їх рідних околицях. Більшість — віком 18–28 років, з початковою чи неповною середньою освітою, позапартійні, участь в УПА для них була першим військовим досвідом. Дещо інша картина вимальовується під час аналізу командного складу УПА: тут уже значно більше містян із середньою чи неповною вищою освітою. Більшість із них були членами ОУН, мали досвід громадської діяльності в молодіжних парамілітарних організаціях (наприклад, „Пласт“). Їхній середній вік — 30–35 років, вони переважно мали досвід військової служби. Вони чинили спротив більшовикам десятиліттями.
Є всі підстави вважати його найтривалішим і найзавзятішим антисовєтським рухом опору на теренах Центрально-Східної Європи. Тривалість боротьби забезпечувала еластичність тактики підпілля.
Українці вчасно реагували на обставини: розгортали широкі фронти чи воювали малими боївками, будували державні структури чи зосереджувалися на інформаційній війні».
Сергій Сегеда, доктор історичних наук, полковник:
«На сьогодні відомо про участь у складі УПА представників 28 національностей: росіян, євреїв, поляків, білорусів, азербайджанців, вірменів, грузинів, казахів, татар, калмиків, узбеків, литовців, німців, французів, бельгійців та представників інших народів. Ніякої ворожнечі між ними, звісно, не виникало. Принаймні такі факти невідомі.
Чи вірили вони в перемогу над більшовизмом і фашизмом? Напевно, що так. Бо інакше, як на мене, вони не взялися б за зброю. Мабуть, у них жив дух повстанців Холодного Яру, які теж чинили спротив значно сильнішому ворогу. Щодо тяжких звинувачень московитів на адресу УПА. Річ у тім, що НКВС для дискредитації повстанського руху створював загони з чекістів, які під виглядом воїнів УПА вбивали людей, зокрема й дітей. Цьому є чимало документально доведених підтверджень. Наприклад, той же генерал НКВС-МДБ Павло Судоплатов — терорист срср № 1 — через багато років зізнавався, що чекісти у такий спосіб хотіли викликати в місцевого населення, яке всіляко підтримувало повстанців, ненависть до них. Істориками, у тому числі й російськими, доведено це, але, як бачимо, сьогоднішнім московським пропагандистам їхня думка байдужа».
Руслан Забілий, історик:
«Історія Українського повстанського руху фальсифікувалася впродовж десятиліть правління компартійного режиму. Зауважу, що робилося це досить майстерно. Наприклад, великими накладами друкувалися спогади «очевидців бандерівських злодіянь», а для більшої переконливості «умільці» з КДБ виготовляли і відповідні документальні підтвердження. І більшість людей вірили цьому паперовому мотлоху. Але жителі Західної України, насамперед з числа тих, хто так чи інакше мав справу з повстанцями, знали справжню правду. Але хіба вони могли її розповісти тим же «східнякам»? За це довелось би розплатитися роками неволі.
Знайдені документи свідчать, що повстанці не лише воювали з радянською владою та її каральними органами. Адже зберіглось чимало друкованих видань, зокрема, дитячий журнал, який вони видавали у 40-х роках. Зміст цього журналу свідчить про те, що в УПА дбали про виховання молоді. Тому і видали «Вказівки батькам у вихованні дітей», пояснивши, як захистити розум і свідомість дитини від впливу радянської пропаганди. Як із преси, так і в школі, дитячому садочку. Наприклад, батькам даються наступні поради: «поясніть дітям, що російський народ не є старшим братом нашого народу, не є його опікуном і визволителем. Російські більшовики є ворогами українського народу, його визискувачами і гнобителями», «поясніть дітям, що „піонери“, „комсомольці“ та інші більшовицькі організації є шкідливими для нашого народу, вони мають на меті збільшовичувати наших дітей, робити їх слухняним знаряддям у руках ворожої нам більшовицької партії».
