У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Дев’ятнадцятирічний Олег вже дев’ятий місяць захищає рідну землю від російських окупантів та нещадно б’є ворога на Херсонському напрямку.
Змалечку хлопець мріяв стати танкістом, тому коли йому виповнилось 18 років, він підписав контракт зі Збройними Силами України.
— Ще з дитинства я дуже захоплювався танками. Завжди мріяв подивитися, як він працює та стріляє, який вид зсередини, проїхатися в ньому. А тепер я вже й сам можу показувати іншим, як воно все є, — розповідає танкіст.
Олег — механік-водій окремої мотопіхотної бригади. Не минуло й трьох місяців його служби в лавах Збройних Сил України, як розпочалось повномасштабне вторгнення рф на українську землю.
— 24 лютого о 5-й ранку я почув вибухи. Нам сказали збиратися, бо розпочалось повномасштабне вторгнення. Ми поїхали в район зосередження, багато хто до останнього не міг повірити, що росія відкрито напала на нас, — згадує хлопець. — Ми вирушили обороняти Антонівський міст. Приїхали туди десь об одинадцятій годині вечора, там вже тривали запеклі бої.
За словами Олега, ці місяці пролетіли дуже швидко. Потрібно 24/7 бути готовим виїхати на вогневий рубіж та смажити русню, аби чим швидше вигнати їх із нашої землі.
Екіпажу Олега вдавалося нищити чимало живої сили противника, БМП, танків. За свої бойові заслуги військовослужбовець нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Під час ведення наступальних дій Олег зі своїм екіпажем знищив два ворожі танки.
— Наш екіпаж тоді був тільки сформований. Ми виїхали з посадки. Навідник кричить у шоломофон: «Я бачу два танки! Знищити?!». І нам вдалося підбити обидва.
Хлопець запевняє, що він та його побратими рішуче й люто нищать окупантів. За його словами, російські військові навіть не відступають, а просто тікають.
Свої 19 танкіст зустрів, захищаючи країну від російських загарбників.
— Був і торт, і свічки, — каже Олег. — Адже й на війні буває свято.
Вдома на захисника чекають брати та сестри, батьки, бабуся та кохана дівчина.
Фото автора
