Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
В одному з деокупованих селищ Херсонщини — Любимівці — рашисти розгорнули штаб просто в школі. Після звільнення населеного пункту розкрилися жахливі наслідки та ганебні подробиці перебування росіян на території в минулому квітучого навчального закладу.
Одна з мешканок заходить у школу свого сина, де тепер купи мотлоху, сміття та ящиків від набоїв. Лише залишки дитячих речей, прізвища на зошитах, підручники, парти та фотографії учнів нагадують про те, що це школа. Стійкій, на перший погляд, жінці вже не стримати сліз, коли вона знаходить обережно наклеєне прізвище знайомої малечі на парті.
Узагалі, коли проходиш територією «бази», залишається враження, що всі умови цивілізації для росіян невідомі. А як інакше пояснити, що вони сплять, їдять, курять, викидають сміття та ходять у туалет в одному приміщенні? Ні, це точно не про людей… рашисти хапали на своєму шляху все, що бачили. Проте не мародерством єдиним прославились ворожі війська: місцеві мешканці розповіли також, що окупанти використовували шкільні підвали як катівні. Для «асвабадітєлєй» не були важливими ні вік, ні стан здоров’я людей, яких вони закидали в холодний темний та сирий підвал.
Одна з «підозрюваних» — сімдесятирічна мешканка Любимівки — розповіла, як непритомніла від пережитого стресу:
— Прийшли орки до нас на подвір’я, натягли кофти на голови, чоловікові пістолет до голови приставили, привели, як ми вже потім зрозуміли, до школи та кинули під підлогу. Почали кричати, що начебто через таких «тварюк», як ми вмирають їхні солдати, що нас треба розстріляти та розірвати тіла на шмаття. За якийсь авіаналіт питали, звинувачували в тому, що ми нацисти. Ось так ми просиділи в тому підвалі близько двох діб. І нам, вважайте, що пощастило, деяких чоловіків так били, що там і місця живого не залишилось, одного взагалі тримали більше як два місяці, — поділилась жахливими подробицями жінка.
Вона запевнила, що в жодному разі не падає духом та розповідає, як щодня підбігала до воріт з надією, що наші захисники звільнять їх із цього пекла. І це здійснилося. Відтепер любимівська школа лише один із багатьох болючих рубців, що залишила після себе росія. У цьому навчальному закладі, на жаль, не скоро пролунає перший дзвінок, проте незламний народ вірить, що вже зовсім скоро Любимівка наповниться радісними голосами школярів, які будуть іти рясною юрбою до нового навчального закладу.
Фото автора
