У натовпі — студенти, айтівці, ветерани й військові у пікселі. За кілька метрів рекрутери пояснюють різницю між підрозділами та спеціальностями,…
Він із дитинства марив небом, мріяв із кабіни вертольота спостерігати, як, змінюючи один одного, швидко проносяться перед очима різнобарвні візерунки рідної землі. І не просто спостерігати, а бути готовим будь-якої миті взяти до рук зброю та захищати свою Україну. Так і сталось. Понад 100 годин провів у небі офіцер, виконуючи завдання в районі проведення АТО та ООС. А з початком широкомасштабної війни екіпаж вертольота майора Миргородського, як один із найдосвідченіших, першим у Повітряних Силах вилетів на бойове завдання зі знищення російських загарбників.
Сьогодні Олексію Миргородському виповнилося б 37 років…
Хлопець цілеспрямовано йшов до своєї мети. Після закінчення школи одразу ж побіг до військкомату, аби подати документи на вступ до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Здобувши фах, отримав призначення на посаду льотчика-штурмана вертолітної ланки однієї з авіаційних бригад Повітряних Сил ЗСУ.
Через два роки служби Олексій був змушений залишити льотну роботу через стан здоров’я, його перевели «на землю». Проте чоловік не підкорився долі. Величезна жага бути в небі на вертольоті надала Олексію наснаги.
Завдяки неймовірним зусиллям та шаленому бажанню офіцер повернувся до крилатого строю, відновивши льотні навички як льотчик-штурман вертольота. За неймовірно короткий строк він пройшов теоретичну підготовку та склав відповідні заліки. Отримав допуск до польотів у складі екіпажу, удень та вночі, у простих та складних метеоумовах, а також до ведення бойових дій. Окрім того, здобув кваліфікацію льотчика-інструктора.
Російсько-українську війну Олексій Миргородський зустрів досвідченим авіатором. А вже виконуючи завдання в районі проведення АТО й ООС, офіцер здійснив майже 90 спеціально-бойових вильотів, рятуючи поранених, здійснюючи пошуково-рятувальне забезпечення, перевозив війська та бойову техніку.
Проте на цьому пілот не зупинився. Він хотів літати командиром екіпажу й досягнув цієї мети. На посаді командира льотчик здійснив майже 200 польотів.
У лютому цього року екіпаж майора Миргородського одним із перших почав вражати бойову техніку та живу силу противника. Сотні знищених окупантів та десятки розбитих одиниць броньованої й спецтехніки ворога на Харківщині, Луганщині та Донеччині — такий результат бойової роботи екіпажу Мі-8.
Саме екіпаж майора Миргородського спільно з піхотою вибили російських загарбників із висоти 213 на Харківщині та взяли під контроль низку населених пунктів. Окрім того, зупинили прорив ворожих військ у районі Золотарівки на Луганщині.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі начальник штабу – перший заступник командира вертолітної ескадрильї майор Миргородський був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нагороду офіцеру-герою вручав Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.
Від початку повномасштабного вторгнення Олексій разом із побратимами, ризикуючи життям, день у день виконував бойові завдання. Утім, черговий політ став для бойового пілота останнім…
Посмертно офіцерові було присвоєно звання «підполковник».
«Прекрасно справлявся з виконанням посадових обов’язків, постійно розвивався та вдосконалювався як льотчик, мав високий авторитет серед колег. Був справедливою, чесною та товариською людиною, а також добрим і порядним командиром», — так відгукуються про загиблого аса його товариші та побратими.
Найкращою людиною на землі залишився Олексій для дружини, сина та донечки, батьків і брата.
