Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Він із дитинства марив небом, мріяв із кабіни вертольота спостерігати, як, змінюючи один одного, швидко проносяться перед очима різнобарвні візерунки рідної землі. І не просто спостерігати, а бути готовим будь-якої миті взяти до рук зброю та захищати свою Україну. Так і сталось. Понад 100 годин провів у небі офіцер, виконуючи завдання в районі проведення АТО та ООС. А з початком широкомасштабної війни екіпаж вертольота майора Миргородського, як один із найдосвідченіших, першим у Повітряних Силах вилетів на бойове завдання зі знищення російських загарбників.
Сьогодні Олексію Миргородському виповнилося б 37 років…
Хлопець цілеспрямовано йшов до своєї мети. Після закінчення школи одразу ж побіг до військкомату, аби подати документи на вступ до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Здобувши фах, отримав призначення на посаду льотчика-штурмана вертолітної ланки однієї з авіаційних бригад Повітряних Сил ЗСУ.
Через два роки служби Олексій був змушений залишити льотну роботу через стан здоров’я, його перевели «на землю». Проте чоловік не підкорився долі. Величезна жага бути в небі на вертольоті надала Олексію наснаги.
Завдяки неймовірним зусиллям та шаленому бажанню офіцер повернувся до крилатого строю, відновивши льотні навички як льотчик-штурман вертольота. За неймовірно короткий строк він пройшов теоретичну підготовку та склав відповідні заліки. Отримав допуск до польотів у складі екіпажу, удень та вночі, у простих та складних метеоумовах, а також до ведення бойових дій. Окрім того, здобув кваліфікацію льотчика-інструктора.
Російсько-українську війну Олексій Миргородський зустрів досвідченим авіатором. А вже виконуючи завдання в районі проведення АТО й ООС, офіцер здійснив майже 90 спеціально-бойових вильотів, рятуючи поранених, здійснюючи пошуково-рятувальне забезпечення, перевозив війська та бойову техніку.
Проте на цьому пілот не зупинився. Він хотів літати командиром екіпажу й досягнув цієї мети. На посаді командира льотчик здійснив майже 200 польотів.
У лютому цього року екіпаж майора Миргородського одним із перших почав вражати бойову техніку та живу силу противника. Сотні знищених окупантів та десятки розбитих одиниць броньованої й спецтехніки ворога на Харківщині, Луганщині та Донеччині — такий результат бойової роботи екіпажу Мі-8.
Саме екіпаж майора Миргородського спільно з піхотою вибили російських загарбників із висоти 213 на Харківщині та взяли під контроль низку населених пунктів. Окрім того, зупинили прорив ворожих військ у районі Золотарівки на Луганщині.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі начальник штабу – перший заступник командира вертолітної ескадрильї майор Миргородський був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нагороду офіцеру-герою вручав Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.
Від початку повномасштабного вторгнення Олексій разом із побратимами, ризикуючи життям, день у день виконував бойові завдання. Утім, черговий політ став для бойового пілота останнім…
Посмертно офіцерові було присвоєно звання «підполковник».
«Прекрасно справлявся з виконанням посадових обов’язків, постійно розвивався та вдосконалювався як льотчик, мав високий авторитет серед колег. Був справедливою, чесною та товариською людиною, а також добрим і порядним командиром», — так відгукуються про загиблого аса його товариші та побратими.
Найкращою людиною на землі залишився Олексій для дружини, сина та донечки, батьків і брата.
