Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Кожен вихід в море для мене — це немов занурення в іншу реальність. Ті, хто перебуває на березі, зазвичай бачать лише два кольори, перед моряками ж ціла веселка. Світанки, закутані в морський бриз, дружелюбні дельфіни і неймовірні малинові сутінки — цього не передасть жодне фото. Я часто виходжу на палубу ввечері, щоб просто подивитися на вогні, які видніються десь вдалині. У такі моменти, навіть коли тобі здається, що весь тягар світу на твоїх плечах, стає легше. Знову з’являється надія, вона спалахує подібно тим вогням на обрії. Саме тому свого часу для себе я обрав службу на кораблі. Юнацький максималізм і морська романтика? Можливо. Але навіть зараз, коли світанки й сутінки іноді доводиться зустрічати під канонаду вибухів, а вогні вдалечині не завжди несуть спокій, швидше небезпеку, — іншої долі все одно не обрав би. Бо кохання до моря не змити війною.
Змінив перспективну роботу на флотську романтику
Так пояснює свій життєвий вибір головний старшина одного з кораблів ВМС головний старшина Ярослав. До цього уродженець мальовничої Черкащини пройшов певний шлях. Зокрема, після випуску зі школи вступив до Київського харчового технікуму, який закінчив із червоним дипломом. Після цього 5 років працював у готельно-ресторанній справі. Все змінилося у 2018 році, коли хлопця призвали до армії. Строкова служба, яку проходив на одному з катерів ВМС ЗС України, настільки його захопила, що Ярослав підписав контракт і залишився на флоті. Молодого матроса тоді «взяв під крило» головний старшина борту, на якому він проходив службу. Наставник допомагав здобувати енергійному хлопцю необхідні навики, що допомогли йому вже за рік стати старшиною і задуматися про подальшу кар’єру.
Від кока — до головного старшини
Звісно, кулінарна освіта не залишилася поза увагою, тому понад два роки новоспечений військовий моряк був коком. І поки Ярослав господарював на камбузі, на його побратимів завжди чекали смачні страви.
— У моєму репертуарі були як домашні страви, так і святкові. А ще з’явилася наша маленька традиція — після кожного виходу в море ввечері була піца. Для кока — своєрідна економія продуктів, а для екіпажу — маленьке свято. Також доводилося на день народження одного з наших військових «намудрувати» торт. Під час виходу в море і без потрібних компонентів. У результаті вийшов своєрідний «Наполеон». Можливо, не вершина кондитерського мистецтва, але імениннику було приємно, — ділиться спогадами про кулінарні випробування військовий.
Але хоч як Ярослав не полюбляв проводити час на камбузі, зрештою амбіції взяли гору. Крім того, увесь вільний час хлопець витрачав на самонавчання.
— Служба у той час — постійні навчання. Влітку щороку брали участь у «Сі Бризі», між сезонами ми самі проводили стрільби, заняття, тренування, допуски, а в окремих випадках фахівці їздили на навчання. Особисто я за весь свій час служби півтора року був десь на курсах. Це немало. Так і досягнув головного старшини корабля, — розповідає Ярослав.
Достатньо лише секундного погляду, щоб зрозуміти, чи потрібна людині допомога
Нова посада — нова відповідальність. Нині військовий моряк є ключовою ланкою, яка стабілізує вплив офіцерів на старшин і відповідно на матросів. Тобто допомагає їм зрозуміти одне одного і ефективно взаємодіяти. Це, насамперед, контроль і донесення інформації так, щоб вона була зрозуміла на всіх рівнях.
— Також не варто забувати, що всі ми люди, і в кожного трапляються життєві ситуації, з яких іноді важко вийти самостійно. У таких випадках потрібно плече підставити, побути мамою, татом, допомогти. Інколи люди не розуміють, як їм зробити те чи інше, й соромляться запитати поради. Важливо не пропустити це поза увагою. Я сам пройшов через це, тож мені достатньо секундного погляду, щоб зрозуміти, чи потрібна людині допомога, — пояснює специфіку своєї посади головний старшина.
І саме тонке відчуття настрою побратимів і досвід служби в плавскладі дозволили Ярославу в момент широкомасштабного вторгнення країни-агресора в Україну не лише не розгубитися, а й стати для свого екіпажу таким собі емоційним громовідводом.
Ахіллесова п’ята кожного військового — це страх, але не за себе, а за своїх рідних та близьких
— 24 лютого ми діяли, як і всі, — злагоджено і впевнено. Хоча ніхто до останнього не вірив у такий розвиток подій. Проте ми достатньо готувалися, щоб не бути заскоченими зненацька. Але є в кожного військового Ахіллесова п’ята — це страх, але не за себе, а за своїх рідних та близьких, — зауважує Ярослав.
Тому коли він дізнався, що в одного з його підлеглих батьки опинилися на окупованій території, головний старшина щодня підходив до нього, запитував, як вони, чи є зв’язок. І все це не на рівні керівник-підлеглий, а просто розмови добрих друзів.
— Виходили покурити й розмовляли, щоб ніхто не чув і він міг виговоритися, розказати всі переживання. Потроху йому ставало легше на душі. Був подібний випадок, коли інший військовий дізнався, що окупанти зайшли в село, де проживають його батьки, — пригадує головний старшина. — Він був сам не свій, але розмови не спрацьовували. Єдине, чим можна було допомогти, — не чіпати його, дати самому впоратися з емоціями.
Кожна тривога — це своєрідне тренування
З початку широкомасштабного вторгнення корабель, на якому несе службу Ярослав, виконав досить великий спектр завдань — починаючи від артилерійських стрільб і закінчуючи розвідкою. Простіше кажучи, екіпаж виконував усі сухопутні завдання, але малим підрозділом. Також довелося виходити з різних небезпечних ситуацій.
— Якось ми виконували завдання в морі, старшому на виході зателефонували й повідомили, що два Су-27 піднялися і йдуть за нами. Ми не так далеко відійшли, але цього було достатньо, щоб нас дістали. Тож почали маневрувати ближче до берега, щоб звідти нас могли прикрити, — пригадує один із випадків військовий моряк.
Головний старшина запевняє, що за цей час екіпаж набув чималого досвіду, адже кожна тривога для них — це своєрідне тренування. Екіпаж відпрацьовує кути наведення, дозволені сектори, щоб у разі необхідності особовий склад міг сам використати зброю. Також військові моряки щоденно навчаються давати раду з новою рашистською напастю — безпілотниками-камікадзе Shahed-136. А саме вивчають, який вигляд вони мають уночі, як можуть йти, яку швидкість та висоту набирати. Постійно відпрацьовують різноманітні сценарії боротьби з ними. Так, навчатися доводиться на місці, але, попри це, нашим захисникам вдається показувати ефективність подібної практики.
Коли екіпаж виходить у море — йому ніхто не допоможе, крім нього самого
— У плавскладі ВМС є одна особливість — це залікові аркуші. Їх видають не для того, щоб «затянути» людей, а для того, щоб кожен військовий моряк зрозумів: коли екіпаж виходить у море — йому ніхто не допоможе, крім нього самого. Може статися будь-що: виникнути пожежа чи пробоїна, і вода надходитиме всередину, можуть виходити з ладу механізми чи над кораблем з’явиться той же Shahed, і командир повинен бути впевненим, що особовий склад буде здатен з усім цим впоратися. Так ось наш екіпаж готовий до всього, — запевняє Ярослав.
За своїх побратимів військовий моряк із гордістю каже, що кожен з них, виконуючи завдання, готовий життя віддати, щоб зберегти інших. Вони всі, як один, — самовіддані й налаштовані на перемогу.
— Коли я бачу їхній запал, то словами не передати, яка мене переповнює гордість за те, що я військовий моряк, за те, що я українець. Ми обов’язково переможемо супостата! — запевняє Ярослав.
