Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
На фронті під час визволення України від російських загарбників загинув Вячеслав Зайцев — десантник-«кіборг», історик, завідувач інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця», депутат Запорізької міськради останніх двох скликань.
Він був лицарем ордена «За мужність» III ступеня, учасником оборони Донецького аеропорту, мав два поранення й з першого дня російської агресії проти України 24 лютого знову став на захист рідної землі.
Військовим журналістам дніпровського офісу АрміяInform пощастило бути знайомими із Вячеславом. Останній раз ми зустрілися наприкінці листопада 2020-го під час навчань резервістів у окремій повітрянодесантній бригаді. Тоді міцний, доброзичливий та виважений молодший сержант Зайцев відразу привернув до себе увагу і погодився розповісти про побратимів, свій бойовий шлях, а також поділився спогадами про бої на Донеччині.
Уже у березні 2014 року, під час першої хвилі мобілізації, Вячеслав прийшов до військкомату записуватися в добровольці. За його плечима була строкова служба в бойовій десантній частині в Болграді, тому вже невдовзі у складі 79-ї аеромобільної бригади він відбув на адміністративний кордон із Кримом у район Чонгара. А у травні прийшов наказ передислокуватись у Донецьку область. На Донбасі воїн-десантник разом зі своїми бойовими побратимами визволяв українські міста та села та пройшов з боями сотні кілометрів.
У ті дні Вячеслав згадував, що під час АТО найгарячіше було в Донецькому аеропорту. Він був гранатометником. На початку жовтня у старому терміналі відважний десантник дістав своє перше поранення. Захисників дуже активно обстрілював ворожий танк. Він бив по поверхах й майже всі наші хлопці зазнали ушкоджень. Поранення Вячеслава в ділянку живота, на щастя, виявилося легким — тоді його врятував бронежилет. Рана не була смертельною, тож він відмовився від евакуації, залишився в терміналі й продовжував виконувати бойові завдання. Інтенсивність ворожих атак нарощувалася, противник прострілював усе навколо і поранених ставало все більше. Обставини складалися так, що із гранатометників Cлавко залишився один. Він нищив кулеметні гнізда ворога, які були в декількох десятках метрів від нього та не давав противнику висунути голови.
Зазнавши поранення, Вячеслав Зайцев залишався в аеропорту ще тиждень та вийшов з термінала за ротацією разом зі своїми бойовими побратимами-«кіборгами».
У ті дні я поцікавився, що допомагало йому вистояти? На що Вячеслав відповів: «ДАП я захищав двічі — у жовтні та листопаді 2014-го. І завжди поряд були товариші, які теж ішли в бій. Адже відмовитися або сказати, що я не хочу чи нога болить, на фронті було реально соромно. І, звичайно, допомагала віра в мою родину — любов до мами, дружини та донечки».
З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну Вячеслав Зайцев знову став до лав Збройних Сил України. Він до останнього подиху захищав свою державу й загинув у бою, б’ючи ворога, за Україну.
Вічна пам’ять, Герою!
Фото Євгеній Романов
