Тут навчають офіцерів для воєнної та космічної розвідки, радіоелектронної та кіберборотьби, інформаційного протиборства, захисту інформації та безпілотних систем. Інститут є унікальним тим, що…
— Якщо для більшості українців сигнал повітряної тривоги означає, що треба чимдуж бігти в укриття, то для нас — це команда зайняти вогневі позиції й пильно вдивлятися в небо, шукаючи ворожу ціль, — пояснює Євген, воїн київської радіотехнічної бригади Повітряних Сил.
Чоловік із ПЗРК знищив дві ворожі ракети та запевняє, що рахунок тільки розпочато. Перший збитий на Київщині «Калібр» точно запам’ятає надовго. Крилата ракета вартістю в понад шість мільйонів доларів майже досягла цілі — військових складів. Збитки були б у рази більшими ніж її вартість… Євгенові вдалось знищити ракету на підльоті всього за сотню метрів від цілі… Знищити за допомогою переносного зенітного ракетного комплексу «Ігла» — зброї, що не зовсім призначена для закриття неба від ворожих ракет.
— Коли розповідаю, історія звучить, як кадри фільму в сповільненій зйомці. Насправді ж усе відбувалось настільки швидко, що й злякатись ніхто не встиг. Команда «Повітря», ми — на посту. Прислухаємось до всіх звуків навколо, щоб не пропустити той самий, противний, який не сплутати ні з чим. Ще й напрямок не встигли повідомити, як почули звук реактивних двигунів. Ракета наближалась зі сходу. Ну, як наближалась — летіла зі швидкістю 900 кілометрів за годину! Сонце настільки сліпило, що візуального контакту з ціллю практично не було. Почали наводити ПЗРК, коли ракета вийшла із сонця й була вже буквально за сотню метрів від нас. На все про все — від виявлення до пуску — якась мить! Пізніше нам доповіли, що збили ми саме «Калібр». Уламки впали недалеко від військових складів.
Євген каже, що діяти максимально швидко та точно змушував не лише військовий обов’язок. Адже дружина, діти й батьки перебували зовсім близько від місця несення служби. А хто знає, який об’єкт оберуть окупанти наступною ціллю? Після збитого «Калібру» воїна нагородили орденом «За мужність», та не встиг він видихнути, як знову організував «перерваний політ» російської ракети. Щоправда, цього разу поблизу Дніпра. Знову ж таки за допомогою переносного зенітно-ракетного комплексу.
— На той момент ми вже тиждень, як чергували на позиції поблизу Дніпра. Заступали по двоє. Якраз змінилися з побратимом і готувались йти відпочивати, як «свіжі очі» товаришів побачили у повітрі реактивний слід. Відстань — трохи понад дві тисячі метрів. «Он вона!» Я навіть ПЗРК передати не встиг, швидко прицілився… Між пострілом і вибухом від влучання в ціль — кілька секунд. Тоді вони здались вічністю. На щастя, не промазав і цього разу. Якщо чесно, аж самому не вірилось! Тішився, як дитина. Жартую з колегами, що дві знищені ракети — вже не везіння, а професіоналізм.
Киянин розповідає, що ніколи б і подумати не міг, що колись «воюватиме» з російськими ракетами. Почав війну з помічника гранатометника. Та, змінивши кілька окопів, потрапив на спостережний пост, де розгорнули ПЗРК.
— Нерідко саме ПЗРК стає крайнім рубежем, зброєю останньої надії, в тому числі й під час боротьби з крилатими ракетами, які погано видно на радарах. Тож, усвідомлюючи шалену відповідальність, ми завжди в режимі максимальної концентрації. Чекаємо наступну ціль… Обіцяю знищити її не менш точним пострілом, ніж попередні!
