Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Попри складне поранення та опіки, військовий водій Олександр чекає, коли зможе повернутися до строю. Його мрія — знову сісти за кермо військової вантажівки та підвозити на передову боєкомплект.
Свій бойовий шлях чоловік розпочав ще у 2016 році, коли покинув роботу водія-інкасатора та добровільно пішов до «Правого сектору». На той час його підрозділ перебував на Горлівському напрямку.
— Найкраще, що я вмію, так це професійно керувати автомобілем та його обслуговувати. Мій батько — далекобійник, і він багато чому навчив мене. Тож під час першого відрядження в район АТО я підвозив на позиції БК. Їздив звичайною «дев’яткою», аби ворог не помітив, — розповідає Олександр. — Та все ж одного разу нас вирахували й почали крити з мінометів. Один зі снарядів розірвався в метрах десяти від автівки, коли ми рухалися на повному ходу. Від ударної хвилі машина втратила керування і почала перевертатися. Пам’ятаю, як мене і побратима вже витягували з понівеченого авто.
На щастя неподалік були українські військові, які з купи металу дістали поранених. Тоді Олександру розірвало ліву руку, пошкодивши кістку. У іншого військового були переламані ноги. Обох відразу евакуювали до медичного закладу у Часів Яр, де надали кваліфіковану допомогу.
Лікарі врятували Олександрові руку, поставивши металоконструкцію замість кістки. Рука загоїлась і почала добре функціонувати. Тож у 2019 році, після лікування та реабілітації, чоловік підписав контракт і підсилив одну з десантно-штурмових частин. Пройшов підвищення кваліфікації та прийняв у своєму підрозділі новий «МАЗ-Богдан». Далі було декілька ротацій у район проведення ООС.
Перші бої під час широкомасштабного вторгнення окупантів на територію України десантник зустрів на Сумському напрямку. Разом з іншими водіями він підвозив боєприпаси для українських захисників.
— Наші чотири вантажівки були під зав’язку забиті БК, які в разі необхідності мали доставити побратимам. Ми були десь кілометрів за 20 від району активних бойових дій, але зрештою наша допомога не знадобилася. Рашисти так накивали п’ятами, що полишали майже все своє озброєння, яке проти них в подальшому і використовувалося, — посміхається десантник.
Пізніше із Сумщини Олександр зі своїм підрозділом передислокувався до Гуляйполя. Там воїни-десантники разом з іншими армійськими частинами утримували населений пункт, який постійно піддавався ворожим артилерійським обстрілам. Черговий виїзд Олександра ледь не став фатальним у його житті.
— Я вже розвантажився і вирушив за новим БК, коли розпочався потужний артобстріл. Попереду прямими влучаннями ворог знищив міст, мені довелося знизити швидкість та з’їхати з основної дороги на ґрунтовку. Там і прилетів снаряд у задню частину мого МАЗа, — пригадує десантник.
Від вибуху Олександр знепритомнів, а полум’я в цей час з тенту кузова вантажівки перейшло на кабіну. Кілька секунд — і вже весь автомобіль горів.
— До тями я прийшов від сильного болю. На мені вже горів увесь однострій. Не зважаючи на страшенний біль, самотужки вибрався з кабіни та почав зривати із себе одяг, стягувати бронежилет. Далі переповз на інший бік дороги, адже противник міг побачити чорний дим та знову накрити це місце артою, — говорить десантник. — За кілька хвилин підоспіли наші хлопці, які доправили мене до медзакладу в Гуляйполі. Пізніше перевели у військовий шпиталь в іншій області. Хоча я і дістав важкі опіки, та все ж вдруге залишився живим. Лікарі зробили кілька операцій з пересадки шкіри та вкотре поставили мене на ноги.
Тривалий час Олександр проходив лікування, у нього було обпечене обличчя, сильно постраждала нога, також довелося видалити частину м’язу на голені. Однак воїн-десантник швидко одужує та вже намагається вправлятися з автівкою.
— Спочатку, за станом здоров’я, медкомісія не дозволила мені повертатися в ДШВ. Я написав багато рапортів, просив командування залишити в рідному підрозділі. Врешті-решт моє прохання погодили. Поки що без труднощів їздитиму на легковій чи пікапі. З часом, коли рани повністю загояться, все ж повернуся за кермо вантажівки, — зазначає Олександр.
