У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Того дня два танки роти лейтенанта Владислава Перова з окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка і рота десантників прорвались на східний берег однієї з річок на сході України, але рашисти зруйнували дамбу, і основні українські сили залишились на західному березі.
Протягом ночі наші танкісти разом з десантниками утримували плацдарм. Тим часом наші фахівці наводили понтонну переправу. Як розповідає командир підрозділу, «рашисти весь день крили дуже жорстко — «орлани» в повітрі висіли весь час, працювали авіація, вертольоти, артилерія, ракети, «Гради», словом, усе. Зрештою вночі українські понтонери навели переправу, і ранком, ще в сутінках, наші танкісти переправились на той берег річки».
Атака для росіян виявилася несподіваною — вони не помітили переправу, і тому українські танкісти для них були «як сніг на голову».
Перший російський танк був підбитий, коли намагався виїхати з укриття — отримавши два кумулятивних снаряди, він спалахнув миттєво. Другий — спробував зайняти позицію на одній з вулиць населеного пункту, але його розстріляли з ходу — вибухнуло так, що башту підкинуло, і вона, зробивши кульбіт, впала на палаючий корпус.
Як розповідає один із танкістів, «бачу, «беха»-трійка повзе. 100-міліметрова гармата — то не жарти. Розумію, що рахунок йде на секунди, ну і кричу навіднику — «бий цю с…ку!». Ну і все. Була «беха» і нема. Тільки башта десь метрів за 50 валяється».
Зрештою під час короткого бою підрозділи ЗСУ знищили 5 російських танків, одну БМП, а також один танк вдалося захопили непошкодженим.
— Дивлюсь, стоїть Т-80, а перед ним — акумуляторні батареї розкидані. Поруч — КАМАЗ із «зеткою», і росіяни драпають. Ну, далеко вони не втекли, десантники з ними впорались, а танк ми затрофеїли, — розповів один з учасників бою.
Фото з архіву підрозділу
