Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
24 лютого, десь над ранок.
— Вставай, вставай, війна почалась!
Спросоння Юрій подумав, що це черговий жарт від товаришів, але незвична в цей час метушня в казармі, а згодом і перегляд фото і відео з міст, які першими зазнали ударів від рашистських окупантів, швидко переконали його в реальності цих подій.
Що робити, коли «почалася війна», 19-річний матрос, який лише декілька місяців тому, підписавши свій перший контракт, розпочав службу на одному з кораблів ВМС ЗС України, достеменно не знав. Тим паче, що на початок широкомасштабного вторгнення він був не разом зі своєю командою, а в одному з навчальних центрів Військово-Морських Сил. Проте навіть нетривалий досвід служби підказав йому, що в цій ситуації найперше, що треба робити, це довіряти рішенням командирів та підтримці побратимів.
Тоді матроси навчального центру разом з іншими військовослужбовцями гарнізону стали на захист міста — рили окопи, облаштовували блокпости, виконували інші завдання з оборони. А за тиждень, коли з’явилася така можливість, Юрій на попутках добрався на свій корабель, адже хотів воювати у складі свого екіпажу, разом з побратимами.
Юнак, який народився та виріс на Вінниччині, каже, що ще з дитинства мріяв про професію, пов’язану з морем. Тож коли його товариш, який потрапив служити на цей корабель раніше, запропонував йому приєднатися до команди, Юрій майже не вагався.
— Військову службу я розпочав за кілька місяців до широкомасштабного вторгнення. І я радий тому, що в мене був час на підготовку. Навіть за інших обставин я б уже 24 лютого був у центрі комплектування, — розповідає матрос.
З поверненням на корабель Юрій одразу ж долучився до виконання екіпажем бойових завдань у морі. За понад ніж пів року команда побувала в багатьох екстремальних ситуаціях, з яких завжди виходили переможцями. Свідченням цього є, зокрема, й силуети збитих ворожих літаків та крилатих ракет, які моряки за допомогою спеціальних трафаретів уже нанесли на надбудову корабля.
— Був один випадок. Один мій товариш тільки вийшов з душу, коли пролунав сигнал ракетної небезпеки. Він як був, у нижній білизні, прибіг на свій пост, де з кулемета ДШК калібру 12,7 мм таки збив ворожу ракету. Раніше таке вважалося чимось просто нереальним, але тут немає нічого складного — прицілитись, стрельнути і збити. Йому, до речі, лише 18 років, — пригадує один з епізодів Юрій.
Інші повітряні цілі моряки збивали і з ПЗРК, і з корабельних зенітних автоматичних артилерійських установок. З особливим ентузіазмом екіпаж зустрів звістку про затоплення «Москви».
— Завдяки цій та іншим перемогам зараз ми почуваємо себе набагато впевненіше. На початку вони були значно наглішими, сьогодні ж бояться наближатися до нашого узбережжя, — розповідає Юрій.
Також він зазначає, що коли тільки потрапив у ВМС ЗС України, найбільше йому подобалось опановувати морську справу, дізнаватись про нові речі, слова, традиції. А зараз, коли вже набув певного досвіду, і в ситуації, коли треба відбиватися від окупантів на багатьох напрямках, — найбільше його захоплює, як екіпаж та весь український народ навалює русні.
У біографії Юрія є ще одна цікава деталь — до підписання контракту він займався творчою діяльністю, писав разом з другом (саме тим, який запропонував товаришу приєднатися до екіпажу українського військового корабля) музичні композиції.
— Наразі часу займатися творчістю майже немає, але після перемоги ми з другом обов’язково напишемо таку композицію, яка всім сподобається, — обіцяє Юрій.
Фото автора
