Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Витримати масований ракетно-бомбовий удар, вивести з шоку та надихнути людей на бій із ворогом, попри втрати, пошкоджену техніку та руйнування…
У ніч на 24 лютого усі оперативні чергові зіткнулися з новим викликом! І саме від їхньої готовності взяти на себе відповідальність, ухвалити швидкі, а головне – правильні рішення, залежало, як швидко частини розпочнуть бойову роботу і дадуть відсіч агресору.
Одним із них був Павло – начальник радіолокаційного вузла окремого радіотехнічного батальйону на Київщині.
– Усе почалося із доповіді, що ворог перетнув повітряний державний кордон. Я тоді був оперативним, перебував на командному пункті, здійснював контроль бойового чергування нашого підрозділу, що вів повітряну розвідку. Далі події розвивались, як у блокбастері: готовність №1, виклик особового складу по тривозі, зайняття оборони, перші прильоти ракет… Нас тримали у строю думки про те, що мусимо вистояти й дати гідний протиповітряний бій ворогу. Адже ми розуміли, що цю роботу не зробить ніхто, крім нас, за нас молиться вся Україна, за нами спостерігає весь світ. Наш радіотехнічний підрозділ відіграє важливу роль у системі ППО Київщини. Попри всю складність ситуації, ми повинні були видати інформацію про повітряну обстановку авіаційним та ЗРВшним підрозділам, аби ті могли відбивати атаки ворога.
Павло згадує, що з перших днів вторгнення величезна кількість ворожої авіації щодня перетинала державний кордон. Ворог намагався підтримувати дії піхоти з повітря, перекидати десант, бомбити військові об’єкти, оборонні підприємства та інфраструктуру регіону. Російські льотчики думали, що наша ППО повністю знищена, тож діяли зухвало та самовпевнено. Інколи заходили на об’єкт одразу кількома ланками. Але наші підрозділи зенітних ракетних військ та авіації їх методично знищували, використовуючи надані нами цілевказівки.
– Коли наша ППО добряче прорідила авіацію орків, вони почали намагатися діяти більш хитро. Летіли низько вздовж русла Дніпра, ховалися за рельєфом та висотками, застосовували засоби РЕБ. Але завдяки правильно розміщеним радіолокаційним станціям, досвіду і деяким тактичним хитрощам, ми все одно могли їх виявляти, супроводжувати та передавати координати на командні пункти. А далі знову в гру вступали наші ЗРВ і авіація.
Павло запевняє, що воїни Повітряних Сил ніколи не дозволять рашистам панувати в повітряному просторі України.
– Наша армія об’єктивно оцінює свої і ворожі сили. Ми аналізуємо дії ворога, робимо висновки, змінюємо тактику. Кожен український воїн бореться за свободу і незалежність своєї Батьківщини та докладає колосальних зусиль, наближаючи нашу Перемогу. А рашистам залишається тільки вірити у міф про «вторую армию мира», поки ЗСУ гонять їх назад на мокшанські болота.
