Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
Уперше Леонід пішов на війну добровольцем навесні 2015-го. За рік повернувся додому та на місце своєї роботи в порт. Але відтоді «тривожна валіза» завжди була в нього напоготові, а в особистому гардеробі кількість військових речей перевищувала цивільний одяг.
Військова форма не залежалася та пилом не вкрилася. Вже за півтора року, у листопаді 2018-го, сержант запасу знов звернувся до військкомату з проханням бути призваним під час дії воєнного стану, введеного після російської агресії в Керченській протоці. Леонід хотів повернутися до району АТО, але був відряджений до одного з навчальних центрів, де впродовж місяця опанував БМ-21 «Град». Згодом — знову цивільне життя.
Він був і надалі готовий служити Україні. А відтак, після початку широкомасштабного вторгнення рашистів, докер-механізатор у цивільному житті того ж дня із речами стояв на порозі військового комісаріату.
Відтоді він знову у строю, щоб день за днем наближати нашу перемогу над російським агресором.
«Сон в руку»
Загалом його армійський шлях розпочався в 1994 році. Леонід відслужив півтора року строкової сапером в одній із частин Національної гвардії. У цій же структурі залишився служити за контрактом, упродовж трьох років ніс службу в роті охорони дипломатичних та консульських представництв в Одесі. А згодом з об’єктивних обставин звільнився та працевлаштувався в цивільному житті.
За його словами, наступ російських загарбників на всю територію України не став для бувалого сержанта громом серед ясного неба. Та він і сам — «Грім», здатний, як розряд блискавки, влучно уразити ціль противника. Такий позивний військовий отримав ще у 2015 році за те, що і команди підлеглим віддавав досить голосно, і вів прицільний вогонь по противнику саме з пускової установки 2А28 «Грім», встановленої на БМП-1.
— Ще влітку 2016 року, звільнившись з війська у зв’язку з демобілізацією, я добре усвідомлював, що війна з росією може бути закінчена лише тоді, коли ми повністю визволимо всі тимчасово захоплені агресором території разом із Кримом. Тож і відчуття того, що я знов повернуся на службу, мене, як кажуть, не полишало. Та й взагалі ще після служби в лавах Нацгвардії я чомусь відчував, що обов’язково одягну військовий однострій. Навіть сон такий кілька разів бачив, — розповів старший сержант із позивним «Грім».
На позиціях у Мар’їнці
Як кажуть, сон був у руку, і у 2015-му, після 16-річної перерви, Леонід знов став до строю. Спочатку добровольцю пропонували повернутися до лав Нацгвардії. Але колишній нацгвардієць цього разу волів спробувати себе саме як військовослужбовець ЗСУ. І його прохання задовольнили.
За мобілізацією «Грім» потрапив до складу механізованої бригади, в якій того часу тривав етап формування. І Леонід став очевидцем і безпосереднім учасником цього складного процесу.
— Формування нашої частини відбувалося на багатьох полігонах, розташованих у Миколаївській, Дніпропетровській та Рівненській областях. Мене навіть відправляли до навчального центру на Львівщину, де я впродовж місяця навчався на командира та навідника-оператора бойової машини піхоти. Спочатку планувалося, що наш підрозділ має бути озброєний БМП-2. Згодом щось переграли та вирішили передати нам БМП-1. До слова, я був серед тих, хто отримував техніку на одному з підприємств вітчизняного військово-промислового комплексу. Як кажуть, власними руками перевіряв її на міцність, — зазначив старший сержант «Грім».
У середині вересня 2015-го він у складі свого батальйону прибув до району АТО, де перебував близько дев’яти місяців — майже до звільнення в запас.
На Донеччині «Грім» обіймав посаду головного сержанта роти. І не тільки… Молодшому командирові протягом кількох місяців доводилося виконувати обов’язки заступника комроти з озброєння та безпосередньо ротного командира.
Офіцери довіряли грамотному сержанту, а він їх не підводив — ніс службу на дуже важливій та небезпечній ділянці оборони в Мар’їнці.
З початком бойових дій на сході там майже завжди було гаряче. І в 2015–2016 роках — теж. Позиції «Грома» розташовувалися на відстані лише кількох сотень метрів від лінії розмежування. Відтак і бойові зіткнення з противником траплялися там дуже часто.
— Вдень ще було більш-менш спокійно. Але як тільки наставали сутінки, окупанти, мов саранча, вилізали та невеликими групами під покровом ночі висувалися на наші позиції. Ми, звісно, на їхню хаотичну стрілянину відповідали прицільним вогнем, майже щоночі по кілька разів вступаючи з ворогом у бойове протистояння, — поділився власними спогадами про важкий період своєї служби Леонід.
Там, в АТО, він і отримав позивний «Грім», передавши командування ротою на той час юному 19-річному лейтенанту Дмитру Сокоринському, який, на превеликий жаль, у званні майора загинув у липні цього року внаслідок ворожого ракетного удару по Донеччині. І ця трагічна новина рубцем залишилася на серці Леоніда.
Роль сержанта на війні
З червня 2016-го до лютого 2022 року він працював у порту на посаді докера-механізатора. Як уже було зазначено, добровільно на місяць пішов служити в листопаді 2018 року. А 24 лютого цього року знову вирушив на війну добровольцем.
На його глибоке переконання, нині захищати Україну від російських окупантів є справою кожного, хто гідний вважати себе справжнім чоловіком. А кожний справжній чоловік, на думку Леоніда, — це воїн!
Воїн Леонід не чекав ані дзвінків, ані повісток з військкомату, і в перший же день широкомасштабної війни став старшиною роти охорони одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. А коли з’явилася можливість перевестися у бойову військову частину, «Грім» цим, звісно, скористався.
Як і у 2015 році, він знову потрапив на службу до військової частини, яку створювали з нуля. І одразу отримав призначення на відповідальну посаду головного сержанта батальйону.
Навчений досвідом, старший сержант добре усвідомлює своє місце і роль на війні. Він дуже відповідально ставиться до виконання функціональних обов’язків та розуміє, що погони молодшого командира багато до чого зобов’язують. Та й частина, де наразі несе службу, перебуває не в тилу, а на передовій.
Тож розпорядок дня головного сержанта батальйону дуже насичений. Він, як кажуть, щодня на колесах, з ранку до вечора здійснюючи об’їзд позицій, де охороняють рубежі нашої Батьківщини його бойові побратими — піхотинці.
— Скажу відверто, що, коли тільки вирушили до району бойових дій, хвилювався, щоб хлопці не запанікували та не розгубилися. Але, як виявилося, марно. Хлопці — молодці, залізні! Навіть коли нас, так би мовити, відвели з «передка» трішки назад, вони були засмучені. Рвалися в бій, морально й психологічно були до цього готові, — розповів «Грім».
Він навчав і навчає підлеглих кулям не кланятися, у бою діяти зухвало та на кожний обстріл давати гідну відсіч, мовляв, що всі їхні рашистські «прильоти» — справа тимчасова, ми все одне сильніші — за нами Батьківщина, а відтак і перемога!
Попри те, що Леонід перебуває на посаді головного сержанта частини лише три місяці, він вже кожного військовослужбовця знає в обличчя. Позиції, на яких перебувають бойові побратими, відвідує не просто, щоб їх побачити, а для того, щоб переконатися, що і в бойовому, і в морально-психологічному сенсі у воїнів все гаразд. Якщо людина зробила щось не так, своєчасно наставляє її на правильний шлях. Але, за словами старшого сержанта, йому, звісно, більше подобається заохочувати людей, ніж дорікати в чомусь.
Відвідуючи різні підрозділи, головний сержант частини будь-якої миті може оголосити й навчальну тривогу, щоб перевірити, чи добре захисники знають свій бойовий розрахунок, як швидко займають свої місця на позиціях та в якому стані утримують штатну зброю та боєприпаси. А ще особисте спілкування із воїнами дає можливість дізнатися про ті чи інші їхні потреби в тому ж продовольстві, паливі чи боєприпасах.
За словами «Грома», у цьому сенсі солдати часто висловлюють дуже серйозні, корисні думки й побажання. А ще їм додає сил і впевненості той факт, що про них не забувають, про них турбуються та до них дослуховуються.
Леонід вимагає постійно турбуватися та вникати в проблеми підлеглих і своїх перших помічників — заступників командирів взводів та командирів відділень. Робити так, аби солдати бачили в них не лише командирів, а й справжніх товаришів по службі.
— А ще я завжди наголошую, аби сержанти виробляли командний голос. Повірте, на війні це дуже важливо. Адже, без перебільшення, від цього залежить життя людей. У бою, якщо казатимеш щось пошепки, підлеглий солдат твоєї команди не почує, відтак своєчасно її не виконає, що може призвести до трагічних подій, — наголосив старший сержант «Грім».
Він сам це правило засвоїв добре. 45-річний чоловік, батько двох синів, неодноразово дивився смерті в обличчя й ніколи її не боявся.
— А якщо і помирати, то краще в бою, за Батьківщину, ніж вдома, відлежуючись на дивані, у той час, коли від злочинів російських окупантів палає наша країна та безневинно гинуть українські діти й жінки. Але ми ще поживемо й обов’язково переможемо, як мої обидва діди, які з Перемогою повернулися з полів Другої світової війни! — підсумував Леонід.
На знімках: головний сержант частини Леонід із позивним «Грім»
Фото з власного архіву Леоніда
