Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Журналістка АрміяInform відвідала позиції одного з підрозділів Десантно-штурмових військ ЗСУ на Донецькому напрямку.
Окупанти б’ють по наших позиціях переважно з мінометів. З важкого озброєння значно рідше, бо побоюються потужної відповіді. Десантники спостерігають за ворогом і вдень, і вночі. Серед основних завдань цих хлопців на їхній позиції — спостереження за пересуванням та діями противника, наведення артилерії на ціль. Наші захисники максимально вмотивовані.
— Буде команда йти в наступ — підемо. Треба вибивати ворогів із нашої землі, — каже десантник на псевдо «Сьома». — Наразі тримаємо оборону на цих позиціях, даємо окупантам на горіхи, щоб розуміли з ким мають справу й пам’ятали, хто господар на цій землі…
Не встигла я розговоритися з десантниками, як розпочався обстріл. Через декілька хвилин після того, як наші хлопці вдарили по ворожих позиціях з гранатомета, прилетіла «відповідь». Забігли в бліндаж. Один із воїнів каже: «Рахуй до п’яти, адже більше ніж на 5 пострілів вони не спроможні — економлять боєприпаси».
У бліндажі побачила маленьке підземне містечко десантників. Хлопці люб’язно пригостили кавою. Її смак я точно запам’ятаю надовго. Чи то кава насправді вишуканого сорту, чи особливість приготування, чи душевна гостинність десантників передалася до смаку напою, чи гаряча ситуація додала мені вражень? Важливо те, що я переконалася — це неймовірні люди. Я точно знаю, наші воїни мають залізну волю до перемоги.
— У цьому підрозділі я служу з 2014 року. На позиціях сумувати ніколи. Якщо на спостережному посту — маєш бути максимально пильним. Адже відповідаєш за надійність нашої оборони та життя хлопців. Хто не на спостережному пункті — поліпшує позиції, що глибше вкопаємося, то більше шансів вижити, — розповів «Сьома». — Попри постійну небезпеку, спартанські умови, тугу за родиною, хлопці міцні духом, навіть жартую, що у них найкраща робота у світі.
Десантники показали свою кухню, місця відпочинку і їхнього особливого члена команди — кошеня, за яким всі воїни старанно дбають. Розповідаючи про мурчика, хлопці дещо перемкнулися, усміхалися, жартували. У хвилини затишшя десантники грають на гітарі, щоб трошечки відпочити. Кажуть, у такій напруженій атмосфері найкраще допомагає гумор та підтримка рідних.
Вірю, мине не багато часу, і ми зустрінемося з цими воїнами у мирному Харкові чи у Дніпрі, чи в Одесі, будемо кавувати та співати переможних пісень… Вірте у ЗСУ!
