Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
23 лютого Станіслав Савенко відбув свою чергову робочу зміну в Польщі, де працював зварювальником. Увечері, традиційно, зателефонував своїм донечкам Маргариті та Руслані. Нічого не віщувало лиха. Та ранок прийдешнього дня перекреслив все їхнє подальше життя. Вибухи російських ракет розбудили мирне Дніпро. Розпочалась активна фаза російського вторгнення в нашу державу.
— Уже до обіду 24 лютого наш тато зателефонував нам з українського кордону, — пригадала донька Маргарита. — Він полишив роботу і повернувся, щоб захистити всіх нас від тієї біди, що прийшла в Україну.
Відразу ж Станіслав Петрович попросився до бойового підрозділу, адже бути в тилу чи у запасі не в характері цього чоловіка. До речі, ці риси успадкували і його дівчата. Наприклад, Маргарита, бувши провідною артисткою Дніпровського театру драми та комедії, виконавицею низки головних ролей у кількох спектаклях, попри щільний графік репетицій та вивчення ролей знаходить час і можливість долучатись до плетіння маскувальних сіток, виготовлення маскувальних халатів тощо.
Прохання Станіслава Петровича знайшло відгук в обласного комісара і він отримав скерування в один з ударних підрозділів Збройних Сил України. Разом зі своїми побратимами він утримав позиції наших військ на одному з найгарячіших напрямків атак російських загарбників. Стійкість наших воїнів не зламали ні килимові бомбування російських «льотчиків-трупоїдів», ні атаки фосфорними бомбами, ні обстріли з «сонцепьоків».
— Наш тато Герой! — каже Маргарита. — Ми дуже ним пишаємось! І водночас переживаємо за нього. У цей день я хочу побажати й своєму татусеві, і всім іншим батькам, які зараз на фронті, скорішої перемоги над ворогом і щасливого повернення додому. Ми на вас дуже чекаємо!
Відео автора. Фото з домашнього архіву родини.
