У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У Львівському Центрі надання послуг учасникам бойових дій уже кілька місяців, як працює дуже цікава та досвідчена людина — колишня військова, а сьогодні… сестра Свято-Покровського монастиря та професійний психолог.
— З військовослужбовцями я працюю уже досить давно. І знаю, як та чим допомогти морально солдату чи офіцеру, адже сама колись носила військовий однострій, — розповідає сестра Анисія. — Ще від початку антитерористичної операції я працювала з воїнами як психолог на передовій, а згодом і у військових частинах, котрі дислокувались у нас на Львівщині. Сьогодні продовжую свою роботу і офіційно працюю у Центрі надання послуг учасникам бойових дій та у Львівській обласній психіатричній лікарні.
Анисія колись була десантницею та навіть рік прослужила в розвідці. Звичайно, не часто таких людей можна зустріти на вулиці чи дізнатись про них у ЗМІ, адже свою роботу сестра робить не для показу. Це покликання і навіть необхідність. Вона уже майже 10 років лікує поранені душі наших воїнів.
— Колись я професійно займалась парашутним спортом. Якось друзі військові запропонували мені займатись тією ж роботою, тільки в армії, — продовжує Анисія. — Я вирішила спробувати і відтак впродовж п’яти років була інструктором зі стрибків із парашутом у льотного складу. Маю 526 стрибків. Служила в кількох військових частинах армійської авіації та рік у розвідці. З часом зрозуміла, що є сильніша зброя, ніж армійська, і це — молитва. Тому обрала черничий шлях, яким йду вже 18 років.
Сестра має за плечима дві освіти: психолога та психотерапевта. Усі свої знання вона спрямовує безпосередньо на роботу з військовими та членами їхніх сімей.
— Останнім часом я працювала з пораненими з військового госпіталю, допомагаю їм побороти посттравматичний стресовий розлад. Нині в Центрі надання послуг УБД до мене приходять в основному ті, хто лікується в шпиталі та має можливість для психологічної роботи над собою. Також приходять й члени сімей захисників України, котрим потрібна порада щодо стресового стану чоловіка чи дружини, — розповідає монахиня Анисія.
До неї звертаються з різними проблемами: нічні жахіття, неможливість спати, неконтрольований гнів, флеш-беки (неконтрольований подразник перекидає людину у важкий спогад боїв. — Авт.) тощо.
— Важливо проговорити ситуацію, яку мозок не може відразу сприйняти. Методики застосовуються залежно від ступеня пережитого стресу і від індивідуальних психологічних особливостей людини. Наприклад, інколи достатньо лише поговорити з людиною, інколи потрібен ряд сеансів зі спеціальними вправами, які допомагають вийти з посттравматичного стану, — пояснює психологиня. — Узагалі спершу доводиться працювати з бойовою тривогою, яка знаходиться на поверхневому рівні і її треба розвантажити. Тоді стає зрозуміло, чи людина сама справиться з нею, чи потребуватиме подальшої допомоги. Дехто сам усвідомлює, що йому необхідна допомога. Подекуди бувають стереотипи щодо психологів. Узагалі я б радила для профілактики бойового стресу використовувати найпростіші вправи для саморегуляції, це повинно бути як зарядка для організму. В інтернеті їх є вдосталь та займають вони декілька хвилин на день. Це і дихальні вправи, і проробляння ситуації в уяві, і розслаблення м’язів, і пошук нервових точок тощо.
Також Анисія каже, що українська армія змінилась та стала сильнішою у всіх аспектах. Та найголовніше — рівень самовизначення та патріотизму зріс у рази.
— У плані морально-психологічного забезпечення у нас є значний досвід, який ми набули під час війни, — каже сестра. — Цим ми ділимось, коли співпрацюємо з іноземними партнерами, а вони з нами, бо важлива взаємопідтримка та взаємодопомога. Я зі свого боку робитиму все можливе, аби допомогти українським воїнам забути страхіття війни, нормалізувати психоемоційний стан та пристосуватись до нормального буденного мирного життя. А воно точно настане.
