У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Того дня просуванню батальйону окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, що вдало розвивав наступ на одній з ділянок фронту, заважала ворожа мінометна батарея. Що з нею зробили українські захисники, — у матеріалі нашого кореспондента.
Знайти її за допомогою БПЛА було важко, район був щільно прикритий засобами російських РЕБ. Мінометники ховались у лісосмугах та не давали спокою залишкам одного з сіл, уже повністю зруйнованого російською артою, де тимчасово перебували бійці однієї з наших частин.
Комбат викликав до себе командира групи розвідників старшого солдата Олега з позивним «Зебра». Розмова була короткою.
− Ви разом із товаришем повернулись з виходу і доповіли про результати пошуку, але де саме ця батарея не визначили. Її треба знайти і знищити. Ці шість мінометів нам як кістка в горлі, а гасити по лісосмугах навмання — самі розумієте.
− Розуміємо.
− Тож беріть з собою відділення піхоти і…
Олег усміхнувся:
− Зрозумів. Піхоту і «беху» доставити до точки висадки, знайти батарею і знешкодити її.
До місця висадки доїхали «бехою», далі йшли пішки. Просувались обережно, дорогою вздовж лісосмуги, бо ті зазвичай були нашпиговані мінами, розтяжками, нерозірваними «ВОГами», снарядами від гармат різних калібрів, гранатами від СПГ.
Три «виходи» з мінометів почули здалеку. «Зебра» з товаришем пішов уперед, піхотне відділення трималось трохи позаду. Знов три «виходи». «Зебра» перезирнувся з побратимом.
− Чуєш, лише три і усі з одного місця.
− Так, чую. Мабуть, там лише один взвод лишився?
Олег знав, що склад мінометної батареї — 6 «самоварів» 2С12 «Сани», а розрахунок одного міномета — 6 рашистів. Тож, майже 20 росіян, не рахуючи обчислювача, командира взводу, зв’язківців…
Раптом назустріч розвідникам буквально вискочила рашистська «беха». Зустріч із бійцями, чиї шоломи прикрашено жовтим скотчем, стала для екіпажу ворожої «бехи», по-перше, несподіваною, а по-друге — фатальною. Хтось з наших піхотинців неквапливо підняв гранатомет і однією «бехою» у росіян стало менше. Вибухом їй буквально зірвало дах — верхній лист разом із баштою відлетів, а врятуватись тим, хто був всередині, було неможливо. Почувши вибух, ворожі мінометники припинили вогонь.
До «Зебри» підбіг його розвідник.
− Так, друже, за лісосмугою — дорога, за дорогою — балка. Балка цілком придатна для проходу техніки, я там був минулої ночі. Тож, що робитимемо?
Олег помахом руки підізвав до себе сержанта-піхотинця:
− Так, дивись. З того боку лісосмуги — дорога, за дорогою — балка, можливо, нею будуть драпати ці падлюки. Дивись уважно, щоб жодних несподіванок не було.
Той мовчки кивнув. Піхотинці обережно обійшли лісосмугу і побачили, як розрахунки ворожих мінометників намагаються швидко розібрати свої «самовари».
Декілька довгих влучних черг припинили ці спроби, залишки розрахунків буквально сипонули в балку. «Зебра» кинув їм услід пару гранат і спустився туди. Там приємною несподіванкою виявилась неушкоджена БМП-2 з відчиненими люками. Біля неї нікого не було. Поряд стояв КамАЗ із «ЗУшкою» (зенітна установка. — Ред.).
Ожила рація — командир цікавився, чому саме перестала стріляти клята батарея.
− Товаришу командире, їх там був один взвод, але стріляти вже нема кому. Зате міномети і БК до них, як-то кажуть, у наявності — захопили їх неушкодженими, а ще «беху», КамАЗ та ЗУ.
