У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
У своєму житті вони актори і працівники Дніпровського театру «Драміком», мешканці Маріуполя, Харкова, Сєверодонецька та інших міст, у які прийшла війна. І всіх їх об’єднало прагнення якнайшвидшої перемоги. Та що можуть звичайні люди, які дуже далекі від військової справи? Виявляється, і вони можуть допомагати Збройним Силам України та фронту. Головне — прагнути життя у вільній країні.
— 24 лютого ми прокинулись із думкою, що повинні щось робити для перемоги, — каже організатор та координатор цієї групи, актор театру Сергій Пономаренко. — І от ми знайшли свою комірку: плетемо сітки та виготовляємо різноманітні речі, які допомагають нашим воїнам у боротьбі з російськими окупантами. (На жаль, про це докладніше зможемо розповісти лише після нашої перемоги, адже більшість із цих цікавинок стають неприємними сюрпризами для російських снайперів і диверсійних груп. — Прим. автора.)
Як і гра на сцені театру, так і плетіння сіток, — усе тут доведено до рівня мистецтва. Адже, на переконання людей, сітка має бути якісною, щоб закривала наші позиції та техніку надійно і на тривалий час. Для цього було розроблено спеціальний рецепт фарбування та підготовки тканини, а також свій унікальний стиль покладання її на сітку.
Важливою особливістю цієї групи є те, що становлять її не лише учасники якогось одного колективу. До групи увійшли і люди, які через агресію російських військ стали вимушеними переселенцями. На їхню думку, кожен сантиметр сплетеної сітки — це ще один маленький крок до нашої перемоги.
— Замовлень у нас дуже багато, — каже Сергій. — І ми намагаємось виконати кожне з них. Адже добре розуміємо, що зараз, коли наші війська пішли звільняти українську землю, їм буде потрібно організовувати та маскувати нові позиції, вкривати техніку й місце дислокації.
На сьогодні кількість сплетених сіток вже можна лічити квадратними кілометрами. Але люди не припиняють своєї роботи.
— У цій війні нас зупинить лише перемога, — підсумував Сергій Сергійович. — Іншого шляху ми не бачимо і не маємо.
