Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Українці з перших днів війни захоплено спостерігали, як «Привиди Києва» нищать ворога у повітрі… Та мало хто задумувався, яку велику роль у цьому відіграють техніко-експлуатаційні частини (ТЕЧ) авіабригад, обов’язки яких вийшли далеко за межі регламентних робіт та обслуговування авіаційної техніки. Попри ракетні удари як по авіаремонтних заводах, так і безпосередньо по ППД підрозділів, військові інженери не лише зберегли винищувачі у боєздатному стані, а й додатково підняли у небо авіатехніки на сотні мільйонів гривень.
Про те, як працює ТЕЧ бригади тактичної авіації в умовах війни, розповів її начальник — майор Святослав Гнат. Він служить у Збройних Силах України з 1991-го, з моменту проголошення незалежності України. Запевняє, що піде на пенсію тільки тоді, коли військо відвоює всі захоплені території і поверне Україні кордони саме 1991 року.
— На світанку 24 лютого аеродром у Василькові зазнав першого ракетного удару. Яким чином вдалось вивести з-під удару навіть ті літаки, що знаходились на регламентних роботах і були фактично в розібраному стані?
— Ранок 24-го лютого і справді став для нас усіх серйозним випробуванням, хоч і розуміли, що такий розвиток подій цілком можливий. Приховувати не буду, спочатку був певний страх, та він не паралізував, а мобілізував. Розуміли, наскільки важлива місія покладена як на увесь підрозділ, так і безпосередньо на ТЕЧ. Тож одразу закипіла робота. На відновленні в частині знаходився літак. Буквально за 20 хвилин його зібрали, аби разом із іншими бортами підняти в повітря і таким чином вивести з-під ворожого удару. Головним завданням було зберегти максимальну кількість авіаційної техніки, аби надалі вести повітряні бої. На мою скромну думку, ми впорались! Ви ж пам’ятаєте, як вони за 3 дні хотіли взяти Київ і що з того вийшло?
— Винищувачі багато літають, відповідно, потребують великої уваги вашого підрозділу. Рук вистачає?
— Обсяг робіт, які наші фахівці виконували починаючи з 24 лютого і справді вражаючий. До того ж вся техніка ремонтується в максимально стислі терміни. Особовий склад ТЕЧ насправді робив просто неймовірні речі. З перших днів війни викладались на 200 відсотків, не зважали ні на час доби, ні на втому… Цілодобова робота, освоєння технологічних процесів, безперервний пошук дефіцитних запчастин… До того ж ми не маємо жодного права на помилку. Літак — не автомобіль. Його не зупиниш у повітрі, щоб глянути під капот, тобто і рівень відповідальності в авіації максимальний.
Очевидно, що обсяг робіт збільшився в рази. Та з початку війни підрозділ доукомплектувався практично на 50 відсотків. Звісно, ми не могли брати людей із вулиці, хоч охочих було чимало. Тому кістяком «мобілізованих» стали офіцери запасу, які працювали на аеродромах, знають нюанси авіаційної техніки. Найцінніший ресурс ТЕЧ — не обладнання, а фахівці найвищого класу з бойовим досвідом.
— За 5 місяців силами ТЕЧ було відновлено чимало літаків-винищувачів…
— Кількісна перевага росіян в авіаційній техніці очевидна. Не кажучи вже про те, що авіатехніка ЗСУ, м’яко кажучи, не нова. Відповідно перед нами постало надважливе завдання — максимально швидко поставити на крило якомога більше одиниць авіатехніки. Можливо, результат був би ще кращим, та роботу суттєво ускладнювали ракетні обстріли по території усієї України, пошкодження отримали і деякі заводи-виробники запчастин. На щастя, особовий склад ТЕЧ жодних втрат не поніс, усі люди живі-здорові та продовжують крок за кроком наближати перемогу.
— Мобільним ремонтним групам теж роботи не бракує?
— Наші фахівці виїзної ремонтної групи працюють по всій території України, за будь-яких умов. Це особливо актуально, коли літак здійснив примусову посадку. Значний відсоток винищувачів, що залучались до бойових операцій, обслуговувались та ремонтувалися саме силами пересувної ремонтної групи ТЕЧ нашої авіабригади.
— Ви — із родини вчителів. Як «опинились» у авіації, ще й «завербували» сина?
— Як тільки проголосили Незалежність України, вирішив присвятити життя служінню Батьківщини. Чому авіація? Романтика, літаки… Ось так і започаткував військову династію і, схоже, успішно. Дружина вже двадцять років служить, та й син — понад десять. Усією родиною обороняємо країну. Ми отримали в спадок прекрасну державу і спільними зусиллями обов’язково очистимо її небо та землю від російських окупантів!
