Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сергій у лавах ЗСУ з перших днів широкомасштабного вторгнення рф в Україну. У мирному житті чоловік працював будівельником.
Нині Сергій — водій розрахунку артилерійського підрозділу окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Разом із побратимами він щоденно, крок за кроком успішно відтісняє рашистів на південному напрямку, знищуючи ворожу техніку та живу силу противника.
— 24 лютого, коли тільки зрозумів, що почалося, одразу пішов до військкомату. І це, як на мене, не якийсь там вчинок, а звичайна реакція свідомих громадян, які переживають за рідних, за дітей, за нашу країну і не хочуть бути рабами у недоімперії, — розповідає воїн.
Сергій говорить, що до цього у нього не було жодного військового досвіду, але навіть попри це чоловік одразу рвався в бій. Вирішив — навичок набуватиме на передовій.
— В армії для мене було все новим, але адаптуватися доводилося швидко. Головне, що усвідомив: артилерія — це стовідсотково командна робота. Кожен має свою функцію, все треба відпрацювати до автоматизму, щоб показати гарний результат. Головне завдання полягає в чіткому виконанні установок командира, — пояснює військовий.
Сергій розповідає, що вже під час першого бою зрозумів: арта — це міць. І хоча в його підрозділі було багато мобілізованих, але вистачало й тих, хто мав неабиякий бойовий досвід і добре знав свою роботу. Крім того, командири постійно навчають особовий склад.
— А ще, як це не дивно звучить, ми навчилися створювати собі настрій. Всі оптимісти, постійно жартують, а коли після чергового виконання завдань бачиш, як палає ворожа техніка, а самі рашисти бігають і у розпачі метушаться, то й взагалі відкривається «друге дихання». Ось що є хорошим результатом роботи, — каже артилерист.
А ще, за його словами, неабияк мотивують невеличкі подарунки, які вони отримують від волонтерів. Коли втомлені воїни беруть до рук такі щирі дитячі малюнки, чи зроблені їхніми руками обереги, то на обличчях кремезних чоловіків з’являються ніжні усмішки, а серця наповнюються щемливою ностальгією по дому.
— У нас в підрозділі служать чоловіки із різних областей, різного віку й різних професій, але всіх об’єднує єдина мета — рухатися тільки вперед, аж до перемоги, — підсумовує Сергій.
Фото: Дмитра Завтонова
