Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
− Того дня ми виконували бойове завдання в районі острова Зміїний. Коли впорались, взяли зворотній курс. А за хвилин 15 перед нашим судном почали здійматися півтораметрові стовпи води. Усе це відбувалось вночі, тож ми не змогли завчасно виявити ворога – один із найновіших кораблів російського флоту фрегат «Адмірал Макаров», − пригадує деталі того морського бою командир одного з суден ВМС ЗС України штаб-старшина Максим.
Військовий моряк розповідає, що на роздуми та вагання не було часу.
− Ми почали активно маневрувати, екіпаж точно виконував мої команди і нам щоразу вдавалось ухилятися від ворожих снарядів. Важливу роль у тому бою відіграли сигнальники на верхній палубі. Ніхто з них не покинув свій пост, навіть коли снаряди вибухали в кількох метрах від борту катера. Їхні миттєві доповіді допомагали змінювати курс та уникнути влучання, − говорить командир. − Загалом у наш бік було випущено понад 30 пострілів із гармати сотого калібру та дві ракети. Завдяки активному маневруванню судну вдалось підійти ближче до берега, де ми стали менш помітні для радарів противника. Окрім цього, нам вдалось заманити новітній російський фрегат у зону досяжності берегової артилерії.
За словами Максима, далі «у гру» вступили гармаші, які спостерігали за розвитком подій та чекали, коли російський фрегат підійде трошки ближче. Вони успішно відпрацювали по ворожому кораблю, після чого над ним було видно якесь задимлення. Згодом моряки побачили ще один стовп диму над фрегатом, коли він на повну потужність запустив двигуни і на максимальних швидкостях почав втікати.
Той морський бій став чи не найскладнішим за час широкомасштабного вторгнення росії в Україну.
− 24 лютого ми перебували поблизу пункту базування у місті Очаків. Як відомо, перші ракетні удари росіяни завдали і по цьому місту. Ми все це бачили, проте не могли зайти в порт, адже мали виконати інше завдання. І виконати його дуже швидко і в повному обсязі. Ну, а далі ми продовжували виконувати бойові завдання в морі упродовж кількох місяців поспіль, − розповідає Максим.
Ще більше хлопців згуртувало їхнє перше бойове зіткнення. Під час виходу з пункту базування судно намагались атакувати два ворожі літаки. У тих умовах екіпаж чітко та швидко виконував усі команди Максима, вони успішно вийшли з під обстрілу. Після цього серед моряків сформувалось стійке уявлення, що професійне виконання своїх обов’язків та чітке виконання команд – це єдиний шлях досягти успіху в бою.
Штаб-сержант має значний досвід служби у складі Військово-Морських Cил ЗС України. Свою кар’єру він розпочав у 2012 році простим матросом. Після навчання у Білгород-Дністровському рибопромисловому технікумі вирішив піти шляхом свого дідуся, теж моряка, тож самостійно поїхав у місто Севастополь, прийшов у Військову гавань, щоб взяти письмову згоду на подальше проходження служби. Склав усі тести, і через місяць уже був зарахований матросом на славетний корвет «Тернопіль», один із найновіших кораблів ВМС України.
На початок анексії Криму Максим перебував на своєму кораблі, який нещодавно повернувся з походу в Середземне море.
− Понад місяць ми опиралися спробам окупантів узяти «Тернопіль» штурмом. За час опору було дуже багато провокацій від росіян, вони навіть не давали заправити корабель прісною водою. Коли ж ми змушені були підійти для заправки, розпочався двогодинний штурм. Після захоплення корабля нам запропонували перейти на службу до загарбників. Отримавши таку пропозицію, я одразу ж ухвалив рішення на вихід з Криму. Не дочекавшись організованої евакуації, за кілька тижнів я виїхав на материк, дістався до Одеси й одразу ж з’явився на вказане місце служби, − пригадує ті події Максим.
На новому місці він ще деякий час служив матросом на посаді марсового комендора. Потім командир дивізіону запропонував йому стати командиром невеликого катера. Щоб отримати старшинське звання, паралельно зі службою навчався у Відділенні військової підготовки Фахового коледжу морського транспорту НУ «ОМА».
Найважливіший висновок, який Максим зробив для себе під час служби на командних посадах, – потрібно багато часу та зусиль приділяти роботі з людьми. Навіть коли в тебе є помічники – молодші командири, іноді потрібно поспілкуватися з кожним окремим матросом, донести їм якусь важливу інформацію, особливо в такі складні часи. На його переконання, дуже добре, коли в колективі складаються довірливі відносини, це дозволяє виконувати поставлені завдання на всі сто відсотків.
Не менш важливою складовою морської служби є контроль та підтримка технічного стану корабля.
− Завдяки праці моїх механіків ми змогли взяти максимум від судна саме в той момент, коли нам це було потрібно, − каже штаб-старшина.
Наостанок зазначає, що ми обов’язково переможемо – саме завдяки таким людям, які служать в його екіпажі, на інших кораблях та в підрозділах ЗСУ.
Фото автора
