Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
У перший місяць оборони на Запорізькому напрямку офіцера на позивний «Сонячний» не бачило на жодних командних пунктах навіть його безпосереднє керівництво. Але командири з його щоденних доповідей закритими каналами зв’язку знали про характер ворожих мінувань районів своєї уваги майже все.
Командуванню ця інформація була більш ніж важливою для організації бойових дій та їхнього ведення у всіх сенсах. Позаяк — відкинуті звідси росіяни при відступі «засіяли» за собою поля та ліси тисячами мін щедріше, аніж природа будяками. Не зупиняються вони й донині, мінуючи сотні й сотні гектарів нашої землі дистанційними засобами враження…
Перемога поряд, але кінець війни — у сутінках десятиліть
Зустріч автора з «Сонячним» прискорила звістка про нещодавнє нагородження цього професійного військового інженера, сапера-водолаза орденом «За мужність» III ступеня. Коли його бригада з боями займала визначені рубежі на Запоріжжі, пан Юрій фактично без втрат особисто вивів велику колону техніки та людей з-під масованого артилерійського удару. А виводив він колону… буквально мінними полями!
«Сонячний» про події того дня говорити в подробицях відмовляється категорично. Виклав коротко, що здійснював до того зі своєю групою інженерну розвідку мінувань противника. Й на момент удару опинився в потрібний час у потрібному місці. Маючи власні дані розвідки, діяв на межі інтуїції за однією з головних заповідей сапера: яким маршрутом заходиш у мінні поля, тим і повертаєшся.
Утім він охоче розповідає про тотальну мінну війну орків, яку вони розпочали майже одразу після своїх перших поразок під Києвом та Харковом. На його думку, наївно думати, буцімто найстрашнішою зброєю росіян у цій війні є крилаті ракети. Так, вони руйнівні, їх важко збити, й дуже тим небезпечні. Утім, їхня кількість обмежена, дія миттєва, а ми вже навчилися їм протистояти. Те ж і щодо артилерійського вогню усіх видів.
У противагу сказаному вище, з мінними полями нам доведеться важко боротися і зараз, і кількадесят найближчих років після Перемоги.
Довідково. За офіційною статистикою Асоціації саперів України, з кожних семи гектарів на тимчасово окупованих територіях України після війни принаймні один потребуватиме розмінування. Усього загальна площа небезпечних районів нині становить щонайменше 82,5 тис. квадратних кілометрів. Відтак, боротьба із вибухонебезпечними предметами в Україні затягнеться на багато років. Для саперів всього світу класичною формулою розрахунку строків розмінувань стали приклади війн у В’єтнамі, Камбоджі та Хорватії. Кожен рік бойових дій у цих невеликих країнах тягнув за собою десять наступних років робіт із розмінування театрів боєзіткнень.
— Я не знаю жодного не забороненого чи забороненого міжнародними конвенціями виду протипіхотних чи будь-яких інших мін, які б не зустрів тут після початку великої війни, — розповідає офіцер. — А гіршими за вже спричинене ними нині та в осяжному майбутньому зло є тільки способи їхнього застосування росіянами. Ними й тільки ними!
Вони повністю видозмінили характер мінувань в сторону тотального знищення живої сили українців. Ні, класичні загороджувальні протитанкові й комбіновані з протипіхотними мінні поля подекуди є, втім вони мають скоріш якусь відволікаючу, превентивну функцію. Активну мінну війну вони ведуть здебільшого дистанційним мінуванням та протитанковими й протипіхотними мінними пастками.
Найболючіше для мене те, що від мін насамперед страждає цивільне населення. Їде, скажімо, обробляти поле трактор й натрапляє колесом на протитанкову міну. росіяни облаштовують пастки так, щоби першим вибухом машину відкинуло на другу міну поруч. А буває, що за тим її жбурляє ще й на третю. Їм недостатньо вивести зі строю техніку. Їм конче треба вбити якомога більше людей. Що, власне, вони і намагаються зробити на сільськогосподарських полях, дорогах та в населених пунктах дистанційно.
Довідково. Для дистанційного мінування російські війська використовують вертолітні установки ВСМ-1 і ВСМ-2, авіаційні контейнерні бомби, касетні реактивні снаряди РСЗВ, універсальні мінні загороджувачі УМЗ, переносні комплекси мінування ПКМ тощо. Ці засоби дозволяють мінувати великі площі місцевості на десятки гектарів та на відстанях від кількох і до двох десятків кілометрів від точки запуску або скидання касетних боєприпасів. Наприклад, одним залпом батареї РСЗВ можна замінувати протипіхотними мінами різного способу дії ділянку шириною 400 та глибиною до 900 метрів.
— Пане Юрію, а про які саме дистанційні міни Ви мовите?
— Наприклад, протипіхотні міни натискної дії «Пелюстка», протипіхотні, розраховані на вібрацію ґрунту від ходи людини ПОМ-3 «Медальйон», що мають сейсмічні датчики. Міни з відкладеним на строк до 72 годин моментом самопідриву тощо. Мінують дистанційно навіть не танконебезпечні напрямки протитанковими мінами типу ПТМ-4 (її попередніми версіями ПТМ-1, 2, 3 із магнітним підривачем. — Авт.).
Але не менш небезпечними є «звичайні», осколкові чи осколково-фугасні міни направленої дії. Зокрема — вистрибуючі у повітря на висоту до 1, 5 метра міни великої площі враження типу ОЗМ-72. Про них ще кажуть «міни-жаби». Ще орки масово застосовують купу саморобних розтяжок-сюрпризів, найпідступнішою із яких хлопці недарма вважають так звану вудочку. Це коли граната закріплюється на дереві, а шнур розтяжки оплітається навколо гілок та має на кінці рибальські гачки. Площа уламкового враження при спрацюванні такої гранати-розтяжки зростає в кілька разів.
— Мінних пасток дійсно багато?
— Дуже. Окупанти влаштовують цільові мінування комбінованими смугами уздовж доріг, роблять на певних ділянках місцевості особливі пастки-трикутники й пастки-пірамідки для техніки. Й завжди підступно роблять мінування в розрахунку на максимальне враження військової живої сили та цивільного населення. Буває, що вони повністю оплітають розтяжками та усівають землю натискними мінами цілі лісосмуги. Там від них навіть зайцю чи лисиці не пройти!
— А що ж ми?
— Ми свою справу знаємо, як би важко нам не доводилися, і яким би обмеженим не був наш матеріальний ресурс. Маємо штатну групу інженерної розвідки, а в кожному підрозділі навчені штатні або добровольчі позаштатні групи розмінування, які вчаться саперної справи під час бойових дій. У цьому їм допомагають мої колеги з профільних інженерно-саперних підрозділів та навчальних центрів.
Багато хто з наших підопічних уже напрацював власні злагоджені алгоритми та механізми роботи з розмінування чи знешкодження мінних полів та окремих мінувань. На всі мінні поля складаються формуляри, картки мінувань та інженерної розвідки, які доводяться усьому особовому складу й жорстко контролюються старшим командуванням. А головне — на «нулях» вже майже кожен вміє розрізняти мінні небезпеки. Деякі ж навчилися обертати всі сюрпризи орків проти них самих…
Фото автора й з відкритих джерел
