Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Звідти до противника зовсім недалеко. Це відчувається через гучні постріли ворожої артилерії одразу на під’їзді до наших воїнів. Рашисти нещодавно й самі «господарювали» на цих позиціях, але під натиском українських військових вимушені були відступити, а точніше — поспіхом втекти, залишивши тут свою зброю та боєприпаси.
Це красномовно свідчить про черговий успіх сили українського озброєння, а головне — людей, які вміло його застосовують.
Командир нашого підрозділу замислений і небагатослівний, але, згадуючи про те, як тікали окупанти з цих позицій, усміхається.
— Не лише американці, як розповідають російські пропагандисти, озброюють наше військо, а виходить, що й вони самі. Ось дивіться скільки добра залишили вони нам у «спадок». Тут і гранати, й автомати, й кулемети та боєприпаси до них. Інакше і не скажеш — повний боєкомплект. Навіть «двохсотих» своїх не забрали. Дали ми їм «прикурити». Зараз противник відійшов до лісу, а ми стоїмо на їхніх колишніх рубежах. Закріпилися добре та готові йти вперед, — розповів він.
За його словами, нині ворог іти в наступ побоюється. Працює у своєму амплуа, гатячи по нас іздалеку з танків та артилерії. Почастішали й випадки роботи їхніх ДРГ. Зазвичай диверсанти висуваються вночі. Працюють групами у складі від двох до десяти чоловіків, намагаючись позначити безпечні для просування шляхи.
Часто в розвідку беруть із собою собак. Навіщо? Річ у тім, що тут розставлено багато розтяжок. Ось вони й пускають їх уперед, у такий спосіб перевіряючи, чи не підготовлена тут для них пастка. Тварину їм же не шкода.
Як розповів військовослужбовець на псевдо «Карма», бойові зіткнення з рашистами трапляються, але нечасто. Приміром, одного разу окупанти здійснили свою вилазку посеред ночі, коли йшов проливний дощ. Почалася стрілянина, і ворог швидко пішов назад, щоправда, поранивши одного нашого побратима. А взагалі, тут завжди треба дивитися на всі боки. Проґавиш диверсантів — чекай зранку на чергові артилерійські обстріли. Вони ж коригують вогонь.
— Ви трішки запізно приїхали сюди, — не втрачаючи почуття гумору, каже побратим «Карми» Сергій. — Кілька годин тому нас досить потужно посипали мінами. Обстрілюють нас і фосфорними снарядами. А ще в них є один танк. Ми його жартома назвали «мішкою». Як той ведмідь, вилізе він зі свого барлогу, наробить біди та назад. Б’є досить потужними снарядами. Це вам не 80-мм та навіть 120-мм міни. Там калібр більший. Але все одно ми його спіймаємо в цьому лісі.
Загалом, як сказати, що на цих колишніх рашистських, а нині українських позиціях треба бути пильними, це нічого не сказати. Тут треба завжди обертатися на всі 360 градусів. За словами наших воїнів, вони навіть уночі від тепловізорів не відводять очей. Ворог дуже щільно криє українські позиції артою та мінометами. А, як відомо, після артобстрілів будь-якої миті вперед може висунутися піхота.
— З таким сумним досвідом ми вже зіткнулися під час боїв за Сєвєродонецьк. А тут ще й ДРГ зі своїми собаками постійно вилазки робить. Як почуєш собачий гавкіт — одразу повна бойова готовність. Щоправда, останнім часом вони щось замовкли. Наша артилерія теж у боргу не залишається. Можливо, повбивало їх уже разом з їхніми господарями-окупантами, — припускає воїн із позивним «Парфумер».
Тож ворог намагається всіляко тиснути та деморалізувати українських захисників із метою повернення раніше займаних позицій. Гатить, зокрема, і «Градами».
— Але нічого в них не вийде з цього. Звісно, їм шкода втратити опорний пункт, хочуть його повернути, але ми міцно тримаємо оборону. І наше головне завдання — не лише оборонятися, а й просуватися вперед, знищуючи ворога та займаючи все нові й нові його позиції. Це ми й реалізовуватимемо на практиці й надалі — до повного вигнання російських окупантів із нашої землі, — запевнив командир українського підрозділу.
На знімках: військовослужбовці одного з підрозділів ЗС України тримають оборону на важливому рубежі.
