Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
У кінотеатрах України вийшов у прокат фільм «Снайпер. Білий Ворон». Прем’єра стрічки відбулася на День Незалежності. Символічна дата для показу патріотичного кіно. Фільм заснований на реальних подіях. Це історія екопоселенця з Горлівки, який захищав рідну землю зі снайперською гвинтівкою в руках. В інтерв’ю АрміяInform режисер і співавтор сценарію стрічки Мар’ян Бушан розповів про те, як познайомився з прототипом головного героя, як і де відбувалися зйомки фільму та про інше.
— Прототип головного героя — багатогранний персонаж. Як ви виділяли історії з його життя?
— Було взято вибірково. Вибір це не процес меркантильного характеру, коли шукаєш епізоди, які спрацювали б на глядачів. Це пошук органічної побудови історії, зрозумілої всім. Я шукав сюжетні повороти, які ставлять героя перед вибором. Саме на цьому каркасі стоїть фільм — шлях переродження пацифіста у справжнього воїна, коли світогляд руйнується і герой змушений ухвалювати складні рішення. Звісно ж, у Миколи Вороніна багатогранна історія життя — можна було зробити ціле есе, але це була б історія виключно про одну людину й про її внутрішні переживання. Я це усвідомив і зрозумів, що треба зупинитися й переписати сюжет для великої аудиторії. При цьому створити цей сюжет таким, який міг би насправді відбуватися в реаліях війни на Донбасі. Врешті я поєднав правдиві факти та художньо придумані, й історія ожила, стала цілісною, цікавою та вклалася в хронометраж.
— Коли закінчилися зйомки та як обирали дату майбутнього показу в Україні?
— Закінчилися знімання у квітні 2021 року, за 4 місяці я завершив повністю монтаж і почався постпродакшн. Режисер не обирає дати показу. Проте, впевнений, що дата є цілком логічним рішенням, тому що це влучний день для показу патріотичного кіно. Я сподіваюся, що з’явиться і режисерська версія. Адже те, що ви бачите в кінотеатрах, це прокатна версія, яка є дещо скороченою.
— Які головні ідеї та мотиви ви заклали в фільм?
— Я вважаю, що відповідь на це запитання одразу знецінить твір. Щойно режисер почне пояснювати, які меседжі фільму, задум, опиниться в певних рамках, і це нашкодить твору. Автор створює твір для того, щоб обмінюватися емоціями й він закладає туди певні посили, асоціації, акценти, якими він хоче комунікувати з глядачем. В цьому, мені здається, цінність мистецтва — дати можливість людині самій осмислювати твір, а не «читати зі шпаргалки автора». Багато хто знайде в цьому фільмі щось особисте, і я не хочу в це втручатися.
— Чому ви змінили прізвище прототипа головного героя?
— Я змінив прізвище Воронін на Вороненко, тому що змінив героя, змінив деякі обставини, тож це було зроблено з етичних міркувань.
— Розкажіть, як ви познайомилися з прототипом головного героя, чому саме ця історія була варта цілого фільму?
— З роками російсько-українська війна перетворилася на снайперську. З обох сторін були великі втрати саме від снайперів. Тому я звузив своє коло пошуків до снайпінгу і розпочав пошук правдивих історій про цих таємничих українських воїнів.
Це переважно були дуже короткі розповіді, яких було недостатньо для дослідження. На той час я мав кілька варіантів для написання короткого метру, але хотів створити повнометражний фільм. Врешті натрапив на історію Миколи Вороніна, екопоселенця з Горлівки, який став снайпером.
— Розкажіть, де відбувалися зйомки фільму?
— Ми готувалися до зйомок із початку 2020 року. Вони відбувалися в Київській області. Це дозволило нам працювати у рамках бюджету стрічки, адже фільмування в Донецькій області з усією групою було б значними перевитратами бюджету. Тож наша локейшн-менеджерка Ольга Дьома зробила чудову роботу — знайшла наш «Донбас» в Київській області. Це дало змогу реалізувати цей проєкт, адже й без того було вдосталь роботи та складний темп зйомок.
— На вашу думку, наскільки важливі фільми про війну?
— Це ті події та емоції, через які проходить наш народ. Ще дуже багато залишилось нерозказаних історій про війну. Вважаю, що ці фільми будуть зніматися у великих масштабах. Так і мусить бути — нам є, що розповісти собі та цілому світу.
— Які емоції пережили, коли завершили зйомки фільму?
— Я пам’ятаю цей момент, коли ми відзняли останній кадр… Я просто відчинив вікно та глибоко вдихнув свіже повітря. Це був певний спосіб зняти напруження, тому що всі думки, вся увага до цього моменту була сфокусована виключно на створенні фільму, й коли я сказав у рацію: «Стоп! Знято. Всім дякую, ми завершили знімання фільму!» — пролунали оплески, ми аплодували всій нашій великій групі, яка старанно працювала над цим проєктом. Я усвідомив, що ми зробили складну роботу й зняли важливий для нас фільм. Тільки з цього моменту прийшло відчуття свободи — в думках була єдина фраза: «нарешті, вже все знято».
