Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
… Цей підрозділ вогневої підтримки очолює офіцер із позивним «Барс». У 2014-2015 роках він командував штурмовою ротою в одній з мотопіхотних бригад. На той час припала найгарячіша фаза АТО-ООС. Якось він із підлеглими 65 днів поспіль відбивав осатанілі штурми росіян великого села Кримське, що на Луганщині. Втрати українців склали одного загиблого солдата й сімнадцять пораненими. Але рота встояла.
Нинішній підрозділ «Барса» на Запоріжжі має із озброєння чимало натівських зразків. Як їх використовують українці, наскільки вони ефективні й чи справді набагато кращі за сучасні російські чи класичні радянські? Маємо про це розмову, коли офіцер відвів з окопів частину своїх хлопців під час нетривалого відпочинку…
— Старші командири кажуть, що з повною впевненістю в успіху перекривають силами вашого підрозділу найнебезпечніші, найгарячіші ділянки оборони. Й у вас не було жодної «осічки». Чому так?
— По-перше. Воюють не танки й літаки, а люди. Мені при формуванні підрозділу надали можливість набирати в штат спеціалістів з мобілізованих на свій розсуд. Тому взяв до себе майже три десятки атовців-земляків, кого знав особисто чи кого рекомендували ті, кому я довіряю. Надалі надавав перевагу колишнім строковикам й людям із специфічними спеціальностями — наприклад, як нашому асу-айтішнику. Він у нас, окрім іншого, відповідає за зв’язок. В підсумку маємо згуртовану й мобільну велику команду однодумців, справжніх побратимів, яка на цей час б’є ворога за своїми спроможностями на професійному рівні.
— Спроможності серйозні?
— Моє основне завдання — перекривати силами підрозділу ділянки чи напрямки, де можливі прориви росіян бронетехнікою чи піхотою. Все тут залежить від тактичної ситуації та даних розвідки. З озброєння, не розкриваючи усіх їхніх характеристик, ми маємо переважно натівські зразки й не тільки. Приміром, ПТРК «Мілан» з керованими протитанковими ракетами та швидкострільністю до трьох пострілів за хвилину. Є в нас набагато ефективніші й потужніші за РПГ-7 гранатомети «Панцерфауст» і «Матадори», розраховані на знищення майже усіх стандартних типів бронетехніки. Ще є піхотні кулемети МГ і «Мічиган» калібру 7,62. Це пречудові, легкі в експлуатації та ефективні кулемети. З аналогами «радянщини» їх і порівнювати годі. З цікавинок — наступальні ручні гранати М-67. Їх постачають у водонепроникних контейнерах. Й кожна має запобіжну та бойову чеку, що не дає їй вибухнути випадково.
Усі наші кулеметники просто закохані в німецький кулемет «Браунінг» калібру 12,7. Він б’є на 2000 метрів з точністю гарної снайперської гвинтівки. Це також безвідмовна та дивовижно ефективна зброя. Я особисто брав участь у відбитті нещодавньої спроби прориву великої групи противника через наші позиції. Завдання в той день мав інше — ми хотіли вполювати російський танк, який нам дошкуляв. Але довелося вступити в геть інший бій. Так-от: одним тільки розрахунком «Браунінга» та за підтримки звичайного стрілецького озброєння ми відрізали від бронетехніки усю піхоту противника. Це дало час і змогу іншим підрозділам перегрупуватися й відкинути ворога назад.
— Але ж знаю, що ви маєте в себе й радянські зразки озброєння…
— Маємо. Наприклад — автоматичну зенітну гармату С-60 калібру 57 міліметрів розробки часів Другої світової. Її призначення — протидія й знищення легкомоторних не швидкісних повітряних цілей. Нині вона в змозі вразити хіба що «необережний» російський гвинтокрил, який зайде в наш простір занадто близько. Втім, попри свинячу вдачу, росіяни далеко не дурні, з повітря б’ють по нас здалеку. Але С-60 прекрасно виконує не властиві їй за призначенням завдання по наземних цілях. Дістає ворога на сім кілометрів, нищить укріплення, легку бронетехніку, мінометні розрахунки тощо. Гармата у нас в штаті, проте успішно працює в інтересах багатьох.
— Як на мене, відаючи з розвідданих про ваш підрозділ, московити просто зобов’язані на вас полювати.
— Так і полюють. На цих позиціях ми обороняємося відносно нетривалий час. Утім, встигли знищити тільки останніми тижнями за даними нашої розвідки щонайменше два десятки рашистів. Але вважаю, що ця цифра значно більша. Точніше порахувати складно — хіба що тоді, коли ми ведемо стрілецькі бої на відстанях до 100 метрів від ворога. Росіяни не забирають трупи своїх солдатів. Ті просто гниють та розкладаються в полях. Тіла загиблих їх не цікавлять, вони за них озлоблено мстяться. У рашистів на порядок більше особового складу, бронетехніки й артилерії, не кажучи вже про авіацію. На наші десять снарядів вони відповідають сотнею. Однак ми тримаємося…
— Дякую за бесіду.
Фото автора
