Розгорнуті механізовані штурми з довгими колонами техніки відійшли в минуле — натомість основною ударною силою стали безпілотники. Вже за пів…
Сотні тисяч захисників і захисниць боронять нашу країну від російських загарбників. За їхні життя на фронті борються медики, які 24/7 служать поряд із воїнами. Одним із них є військовий медик із позивним «Хірург».
Чоловік 28 років пропрацював торакальним хірургом в онкоцентрі. Займався здебільшого злоякісними пухлинами грудної клітки. Проте з початком повномасштабного вторгнення вирішив допомагати воїнам на фронті.
— 24 лютого я поїхав на роботу. Всюди були великі черги: на виїзді зі Львова, на заправках. А в мене були ще пацієнти, 25-го числа я повинен був робити планові операції, проте їх скасували, — згадує «Хірург». — Була пауза в роботі, ніхто не міг зрозуміти, що робити далі, тому 26 лютого я пішов до військкомату. Жінка мене дотепер сварить, бо мені 55 років, я хірург, роботи вистачало б зараз і в цивільному житті. Але я хотів допомагати саме на фронті.
Уперше чоловік був на війні ще 1987 року в Афганістані. Тоді він був ще не медик, а кулеметник у розвідувальній роті батальйону спеціального призначення. «Хірург» розповідає, що тоді інша війна була, контактна, ми бачили з ким воюємо. Тепер війна менш контактна, більше працює артилерія, нерідко ворога не бачать.
— Тоді після армії я вступив до медичного інституту. На військову кафедру я не ходив, тому так і залишився сержантом. А нині, щоб працювати військовим лікарем, потрібно мати офіцерське звання. Тому я став просто медиком в артилерійському дивізіоні, — каже «Хірург». — Вважаю, що я не менше допомагаю людям, йду на позиції з кожною батареєю, навіть коли нічого не роблю, в солдатів впевненості більше, коли я поряд. Адже якщо щось станеться, відразу допоможу. В цьому здебільшого й полягає моя робота.
Медик до 24 лютого не вірив, що щось станеться, адже вважав це алогічним, що світ сьогодні цивілізований, люди читають, розвиваються, планують полетіти на Марс, а тут такі нелюди виявились поряд.
— Ми повинні закінчити так війну, щоб більше не виникало умов для її відновлення. Я онколог, і для мене поняття рецидиву дуже серйозна справа. Так само з війною. То як ракова пухлина, ми мусимо її повністю видалити.
росія велика за площею країна з малим населенням. У них немає навіть проблеми такої, як ставив Гітлер, щодо розширення площі країни. росіяни гірші ніж фашисти, адже фашисти ставили за мету збільшити територію, щоб було, де жити німцям. А рф просто хоче нищити, — розповідає «Хірург».
За словами медика, головне не залишити війну дітям та внукам. Чоловік розповів, що в нього є внук, йому 4 роки. І коли він ходив у Львові дивитися на виставку розбитої російської техніки, був здивований, що не побачив там спалених москалів.
— Я не повинен піти й залишити війну дітям. Я повинен закінчити її тут. І я впевнений, що ми її закінчимо. Україна стане європейською країною, — каже військовий.
Щодо ситуації на фронті, медик розповідає, що в артилерії втрати, на щастя, невеликі. Але ті артилерійські дуелі дуже страшна річ. Бо як тільки відпрацьовують наші, по них відразу прилітає відповідь. Були в підрозділі й контузії, й осколкові поранення, але на сьогодні українці навчилися воювати, як американці.
— Ми почали рахувати людей і цінувати кожне життя. Не залізо, не машини, а людей. Мені подобається підхід ізраїльтян, навіть принцип побудови танка — в них двигун спереду. Вони говорять, що якщо буде приліт, двигун розіб’ють, а екіпаж залишиться живим. Так само й ми, САУшок ще наробимо, головне берегти людей. Тепер ми мудро воюємо й відійшли від тих принципів радянського союзу.
Військова медицина жорсткіша, ніж цивільна, і жорстокіша. Найдосвідченіший хірург повинен ухвалювати рішення щодо сортування пацієнтів. Він повинен швидко вирішувати, кому потрібно допомагати, а кого вже не врятувати. В цивільній медицині борються за кожне життя, бо є час, також відрізняються й умови. В цивільному житті пацієнта привезли, освітили, він чистий, підготовлений. А тут коли привозять воїна, то з болота, і тому заведено, що в тактичній медицині стерильність вторинна.
— Я вважаю, що краще навчити особовий склад протокольно надавати допомогу, тоді ефект буде кращий. Тому що медик завжди починає внутрішньо ставити діагноз, ставити собі запитання, чому так виникло, як це сталося. А на війні має значення час і швидкість надання допомоги, — розповідає «Хірург».
За його словами, на полі бою є три причини смерті: кровотеча, непрохідність дихальних шляхів та напружений пневмоторакс. Від болю не вмирають, тому потрібно вміти надавати допомогу передусім у разі виникнення цих трьох причин.
— Якщо ми зациклимось на полі бою на одному воїну, ми не встигнемо надати допомогу решті. Має бути прагматично, мінімальна допомога, яка допоможе довести до госпіталю, де вже дадуть кваліфіковану допомогу.
