Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Зв’язатися з героєм цієї історії вийшло не відразу. Офіцер ЗСУ Роман Зуй наразі знаходиться за кордоном, після того, як навесні цього року дістав важких поранень в бою з окупантами. Нарешті, між процедурами, чоловік знаходить час, аби розповісти, як в перші дні широкомасштабної війни він та його підлеглі били орків, які прийшли «звільняти» жителів Харкова та області.
Я не бачив себе в будь-якій іншій сфері, крім як в армії
Роман вирішив надягти однострій українського військового, бувши ще підлітком.
— Питання про вибір професії для мене ніколи не стояло, адже прикладом завжди був батько — він теж військовослужбовець. Я не бачив себе в будь-якій іншій сфері, крім як в армії.
Загартування характеру та сили волі майбутнього офіцера розпочалося за часів навчання у військовому ліцеї, а взимку 2015-го Роман став випускником факультету бойового застосування військ, спеціалізації — управління діями підрозділів танкових військ Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного.
— Через агресію російської федерації на сході країни ми достроково отримали лейтенантські погони. Армія вкрай потребувала кадрових офіцерів молодшого командного складу, тож відразу після випуску я потрапив на фронт як командир взводу одного з танкових батальйонів у складі Криворізької бригади ім. К. Пестушка.
Перші бої на Приазов’ї
На той момент підрозділ Романа виконував завдання з бойової підтримки механізованих підрозділів, які тримали оборону в чотирьох населених пунктах поблизу Маріуполя.
— Мій перший бій відбувся приблизно в березні 2015-го. Ми кілька разів відсікали наступ противника, який намагався вклинитися у фланг нашої оборони, нищили укриття та позиції ворога. Надалі я неодноразово займав місця командирів танків, які в ході бойових дій діставали поранень та виконував завдання, набуваючи цінного бойового досвіду.
Згодом, у зв’язку з директивою про відведення військ, підрозділ Романа увійшов до резерву командувача АТО, а потім ООС. Так, між виконанням бойових завдань, яких стало значно менше через тимчасове перемир’я, танкісти гартувалися та відточували навички в навчаннях на загальновійськових полігонах, готуючись до широкомасштабної війни з росією.
Робота танкістів бригади ім. кошового отамана Івана Сірка на Харківщині
…24 лютого 2022 року командир танкового батальйону окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка підполковник Роман Зуй зустрів у складі загальновійськового резерву в районі зосередження українських військ неподалік Чугуєва, в готовності відбити наступ росіян.
— Близько 5.20 того дня, одразу після ракетно-бомбових ударів, мій підрозділ отримав бойове завдання — посилити двома танковими взводами окремий мотопіхотний батальйон бригади неподалік Харкова. Ще чотири танки виїхали на рубіж населених пунктів Веселе — Кутузівка — Старий Салтів на підтримку іншому батальйону. Цю групу очолив мій перший заступник. Саме вони надалі запобігли відрізанню наших підрозділів від основних сил, разом з піхотою знешкодивши блокпост та кілька одиниць ворожої техніки поблизу Харкова, та до березня виконували завдання на тому напрямку, не одноразово знищуючи всі групи противника, що наважувалися на штурм.
Решта особового складу танкового батальйону на чолі з Романом впродовж наступних двох діб виконували завдання неподалік Чугуєва в околицях Куп’янська та Печеніг.
— Події перших днів складно пригадати. Обстановка змінювалася щогодини, постійно відбувалися бойові зіткнення, в яких ми безжально нищили окупантів. Навіть я, бувши командиром батальйону, знаю не про всі подвиги своїх хлопців, оскільки вони виконували завдання разом з піхотою на ділянці фронту протяжністю понад 100 км, але червоніти за когось жодного разу не прийшлося.
Так, наприклад, 26 лютого в районі селища Веселе два танки з підрозділу Романа, за вказівкою керівництва, здійснили маневр та зайшли в лоб колони російського ОМОНу, яка польовими дорогами рухалася в напрямку Харкова.
— У результаті мої хлопці підбили понад 20 одиниць ворожої техніки -кожним пострілом по одній машині, зокрема, бронетранспортери та інший броньований і неброньований транспорт, в той час, як піхота зайшла в тил росіян та знищила залишки живої сили противника. Бій тривав приблизно 30 хвилин, і, врешті-решт, від цієї колони залишився лише металобрухт.
Ділиться офіцер і роздумами щодо того, наскільки нелогічними були дії окупантів.
— Особисто мені було незрозуміло тактичне завдання цієї колони. Це був спецназ внутрішніх військ російської федерації, тобто їхнє екіпірування — бронежилети третього або четвертого класу, дубинки для розгону мітингів, не дозволяло вести наступальні чи оборонні дії. Вони навіть не припускали, що їх зустрінуть бойові підрозділи Збройних Сил України — наскільки вони не володіли обстановкою. Мабуть, дійсно, сподівалися, що на них чекатимуть на Харківщині як на «асвабадітєлєй»…
Увечері 25 лютого зведений танковий підрозділ на чолі з Романом вибув до Харкова.
— Рухаючись в район, вказаний керівництвом, ми замикали колону нашої бригади, пропустивши поперед себе підрозділи, що з боєм виходили з Куп’янська та виконували завдання як ар‘єргард.
Придану танкову роту «Холодноярівців» Роман вивів для оборони ростовської траси. Хлопці виконували всі поставлені завдання точно і в строк. Сам офіцер знаходився в районі зосередження та керував діями підрозділу, займався вирішенням певних вогневих завдань, надавав допомогу командирам механізованих батальйонів щодо більш доцільного застосування танків тощо.
27 лютого ворог здійснив спробу прорвати оборону обласного центру. Офіцер отримав завдання відправити два танки на підтримання однієї з механізованих рот та інших сил оборони міста для відбиття нападів окупантів.
— На той момент підрозділ ГРУ рф на чотирьох бронеавтомобілях «Тигр» прорвався до Харкова та пересувався однією з вулиць в середмісті, а потім зайняв оборону в будівлі навчального закладу. Я особисто очолив бойову машину та виїхав на місце, де точився бій… Вже за кілька годин група російських спецпризначенців припинила своє існування. А мій екіпаж до кінця доби брав участь у забезпеченні підтримки дій піхоти, яка вибивала залишки ворожих сил з Харкова, — згадує офіцер.
Штурм Малої Рогані та поранення
… Минув перший місяць широкомасштабної війни росії проти України. Весь час Роман знаходився поряд з особовим складам — керував бойовими діями батальйону, у складі екіпажів виїжджав на передову, аби нищити окупантів, постійно спілкувався з людьми, підтримуючи їхній бойовий дух…
Наприкінці березня підполковник Роман Зуй зазнав тяжкого поранення.
— За кілька днів до цього командир бригади поставив бойове завдання на штурм селища Мала Рогань, що неподалік Харкова. Ми повинні були «зачистити» від ворога населений пункт, з якого по Харкову працювала артилерія, та лісосмугу неподалік — так звану посадку смерті, яка йшла від Малої Рогані аж до дорожнього шляху, що поєднував Харків та Чугуїв. Саме там «засіли» 5 ворожих танків та декілька МТЛБ, які розстрілювали всіх, хто намагався пересуватися трасою, зокрема, й цивільні автівки. Взагалі, той відрізок дороги виглядав жахливо — купа машин, в яких знаходилися тіла людей, стояли просто неба близько місяця… Ворог не давав можливості вивезти загиблих…
Операція зі звільнення населеного пункту розпочалася вранці 25 березня. За задумом дій, частина залучених механізованих підрозділів з трьох напрямків мала була висунулася до «посадки смерті» та знищити живу силу противника прицільним вогнем зі стрілецької зброї, поки два танки з позицій здійснювали вогневу підтримку їхніх дій. Ще дві бойові машини, прикриваючи решту піхотинців, зайшли до Малої Рогані з боку Харкова, аби «вибити» окупантів з селища. Екіпаж Романа виконував роль резерву на випадок непередбачуваних дій, підстраховуючи побратимів в сусідньому населеному пункті під назвою Рогань.
Уже за годину командир однієї з мотопіхотних рот звернувся по допомогу — потрібно було знешкодити ворожий танк, який заважав піхоті зайти до селища.
Екіпаж Романа завдав вогневого ураження техніці та живій силі противника, знищив не одну бойову машину окупантів, та продовжив вести «тривожний» вогонь, поки піхота продовжувала рух углиб населеного пункту.
Врешті-решт, майже весь запас боєприпасів був вистріляний, тож танк з боєм відійшов з бойової позиції, аби поповнити БК.
— Обстановка була вкрай складною, адже ми знаходилися в населеному пункті й намагалися не нашкодити місцевому населенню. Я висунувся в люк, щоб подивитися, чи не було позаду будь-яких перешкод, цивільних людей на вулиці, яких ми могли травмувати, адже рухалася машина заднім ходом, оскільки вулиця була дуже вузенькою, щоб повернути башту. Якраз в цей момент біля нас розірвався снаряд…
Осколок розрізав обличчя Романа від вуха до підборіддя, пошкодивши кістку щелепи, око, вибивши кілька зубів, частково було ампутовано руку — кінцівка трималася лише на шкірі. Ще деякий час, перемагаючи біль, офіцер командував боєм, потім самостійно надавав собі медичну допомогу. В евакуаційному автомобілі вже втратив свідомість…
Роман пережив не одне складне операційне втручання, ще декілька — попереду. Ворожий снаряд добряче зіпсував здоров’я офіцера, але з нинішніми медичними технологіями у випадку Романа все реально виправити. Наразі чоловік проходить лікуванні за кордоном,
— Я готовий пожертвувати оком і зубами, аби якомога скоріше повернутися до побратимів, — ділиться офіцер, — Але в моєму випадку головне — відновити рухливість руки, адже без неї толку на передовій з мене буде мало.
Ми щиро бажаємо Роману найскорішого одужання та чекаємо його на українській землі! Ще забагато роботи доведеться зробити — вигнати окупантів, відбудувати нову Україну та передати досвід нащадкам!
Фото з архіву Романа Зуя
