Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Загін спецпризначення ССО ЗСУ «Азов Харків» було створено кілька місяців тому. Наразі підрозділ виконує різноманітні специфічні завдання. Після дій цих хлопців у тилу ворога в орків вибухають склади БК через «порушення заходів безпеки», горить техніка, а самі рашисти стають «хорошими» — їх більше не видно на екрані тепловізорів.
— Моє дитинство минуло в Харкові. Попри те, що виріс я в російськомовній родині, я навчався в українській школі, в сім’ї цінували і продовжують цінувати українську культуру. Тому, коли восени 2013 року харків’яни разом зі всією Україною вийшли на Майдан, аби виборювати своє право на європейське майбутнє, звісно, я не міг залишитися осторонь, — розповідає очільник загону спецпризначення Анатолій.
Спортсмен в минулому, чоловік професійно займався японським бойовим мистецтвом джіу-джитсу, Анатолій разом із колегами по спортивній секції організував охорону проукраїнських мітингів на харківському Майдані.
— Українську державність на Майдані підтримувала переважно інтелігенція, яка не могла дати належного опору так званим тітушкам, які приїздили автобусами з росії, аби допомогти колаборантам створити в Харкові чергову фейкову республіку, як то сталося на Донеччині та Луганщині. Тому ми охороняли місця, де відбувалися проукраїнські мітинги.
З початком російської агресії на Донбасі Анатолій на запрошення товариша, який активно займався волонтерством для ЗСУ та добробатів, поїхав під окупований на той момент Слов’янськ.
— Який же був мій подив, коли на одному з блокпостів я зустрів своїх колишніх побратимів з окремої десантно-штурмової бригади, де проходив строкову службу! Звісно, звідти я вже нікуди не поїхав.
Чоловік приєднався до добровольчого батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, який перебував на тих же позиціях, що й бригада.
— У підрозділі було поранено кулеметника, тому мені запропонували тимчасово обійняти його посаду. У складі цього батальйону я воював, аж поки не було звільнено Слов’янськ.
За кілька тижнів Анатолій повернувся до Харкова. Розуміючи, що події на Донбасі набувають безповоротного характеру та війна є неминучою, разом з іншими однодумцями розпочав створення регіонального осередку добровольчого батальйону «Азов». У складі новоствореного підрозділу на посаді заступника командира роти брав участь у бойових діях за Широкине, Штольне, Комінтернове тощо.
У 2016 році чоловік повернувся до цивільного життя, але весь час залишався активним учасником нацспротиву. Спостерігаючи за подіями в росії, пропагандою ненависті до України, яка велася в ЗМІ, та аналізуючи ситуацію, що відбувалася на російському прикордонні, він разом із побратимами рік тому почав готуватися до повномасштабної війни — удосконалювали свої навички поводження зі зброєю та такмеду, тактики ведення бою, проводили вишколи серед цивільного населення.
Вранці 24 лютого Анатолій, як і решта харків’ян, прокинувся від вибухів. Розуміючи, що росія розпочала війну проти українського народу, він вивіз родину до більш безпечного місця та наступного дня, повернувшись до Харкова, приєднався до сил оборони міста
— Наш добровольчий підрозділ спільно з ТрО тримав оборону в районі Північної Салтівки. Крім того, ми виловлювали по місту ворожі ДРГ, яких розплодилося дуже багато. Противник був не слабкий — особливо це відчули, коли з однієї зі шкіл вибивали російських спецпризначенців, які там засіли. Але й ми були сильні та мотивовані — ми на своїй землі. Тому невдовзі сили оборони відкинули рашистів від Харкова.
У травні Анатолій очолив новостворений підрозділ спецпризначення ССО ЗСУ.
Тут проходять службу різні люди — студенти і вчителі, представники різних релігійних течій, воїни, які мають неабиякий досвід ведення бойових дій з 2014 року, і ті, хто вперше взяв до рук зброю лише 24 лютого цього року, але об’єднує їх одне — бажання звільнити Україну від окупантів. Анатолій зауважує, що весь колектив за майже 6 місяців війни набув значного досвіду для виконання специфічних завдань, зокрема, в тилу ворога.
— Наші цілі незмінні з 2014 року — захист територіальної цілісності України. Наразі ми виконуємо специфічні завдання високої складності на Харківщині, але залишаємося для противника непомітними.
Завдяки інформації підрозділу, наша артилерія завжди має достатньо роботи. Так, нещодавно, за інформацією підрозділу, неподалік українсько-російського кордону було знищено 7 вантажівок із боєкомплектом, які під виглядом сільгосптехніки рухалися вглиб України, та 2 автомобілі, які забезпечували їхню охорону.
У селищі Варварівка Вовчанського району, «в результаті необережного поводження з вогнем самозайнялися» три легкові автомобілі, сім БМП-2 та два ворожі танки. 37 загарбників зазнали травм, несумісних з життям.
А у східній частині селища Тернова, що наразі перебуває під окупацією московитів, перестав існувати контрольно-спостережний пункт ворога, автомобілі та бойові машини, «самознищився» склад БК.
За словами Анатолія, кожен бойовий вихід підрозділу — це маленька перемога.
Нещодавно бійці харківського «Азову» знищили групу російських найманців, які раніше «звільняли» народи Сирії, Лівії, ЦАР та воювали Донбасі проти української армії. На своїх пабліках вони вихвалялися перемогами на Харківщині, як вони «віджали» декілька машин ЗСУ, як вбивали українських воїнів. Досвідчені та добре навчені, вони прийшли в Україну з однією метою — нищити.
— Натомість, тепер, після зустрічі з нашою міною, вони удобрюють українські землі, а у ворожому підрозділі є три вакантні місця…
І це лише кілька випадків, про які можна говорити на загал. На питання, скільки таких операцій було проведено за час існування спецпідрозділу, Анатолій посилається на військову таємницю.
— Якщо росіяни, коли щойно заходять на ротацію, мають підвищений настрій йти далі «звільняти» український народ, то вже за кілька днів, коли згорають склади з БК та мінусується їхній особовий склад, настрій різко змінюється. Ворог деморалізований, вони бояться нас!
Фото пресслужби підрозділу
