Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Уже в перший день масованої рашистської навали Умань зазнала втрат і руйнувань від ракетної атаки. За кілька днів після цього по Уманщині було завдано ще 4 авіаудари… Як нині живеться уманцям? Про це кореспондент АрміяInform дізнавався в розмові з керівником Уманської районної державної військової адміністрації Ігорем Миклащуком.
— Ігорю Миколайовичу, що змінилось із введенням у назву вашої посади терміна «військова»?
— Мабуть, відповідальності додалося. Навантаження збільшилось. У діяльності ще й з’явився такий термін, як «раптово виникаючі завдання». Якщо в перший місяць нам довелося проводити евакуацію людей із місць, які розташовані в районах імовірних ракетних обстрілів ворога, то далі завдань ще додалося. На Уманщину хлинув потік біженців, які тікали від війни — з Київщини, Чернігівщини, Житомирщини, Сумщини, зі східних та південних областей. Понад 100 тисяч людей знайшли прихисток у місті й Уманському районі: з дітьми, з хворими, іноді лежачими, батьками. Чимало було багатодітних родин. Повірте, ситуація у нас була наближеною до армійської. Рішення потрібно було ухвалювати оперативно, виважено, з урахуванням усіх можливих наслідків.
Ба більше, ми розглядаємо й реалізовуємо конкретні заходи на випадок наближення бойових дій до Уманщини. Ми об’їжджаємо об’єднані територіальні громади й цікавимося, де можливо розмістити людей, які тікають від війни. Так, учора в нас відбулася чергова нарада за підсумками такої поїздки. Робимо розрахунок автотранспорту, визначаємо водіїв, уточнюємо маршрути тощо.
Відзначу, що чимало людей, особливо в селах, почуваються не переселенцями, а повноправними мешканцями гостинного Уманського району. У Христинівській та Монастирищенській об’єднаних територіальних громадах, наприклад, виділили багатодітним родинам давно закинуті хати. Треба лише подивитися, як швидко вони з допомогою односельців обладнали побут, засадили городи, зробили ремонт. Таке враження, що вони там жили роками.
— Скажіть, будь ласка, що взагалі покладено в основу діяльності адміністрації району щодо підтримки національного спротиву, сприяння забезпеченню батальйону територіальної оборони та які склалися стосунки з його керівництвом?
— Якщо говорити формально, то в основі нашої діяльності — дотримання положень Закону України «Про основи національного спротиву». За законом я, як голова районної державної військової адміністрації, є керівником територіальної оборони району. Тому стояти осторонь питань всебічного забезпечення батальйону територіальної оборони я просто не маю права як адміністратор. І не маю морального права закривати очі на проблеми батальйону як мешканець Уманщини. Тому стосунки з командиром підполковником Русланом Загребельним у нас склалися виключно ділові, а головне — наповнені конкретними справами. У нас немає жодних розбіжностей у шляхах вирішення нашої загальної справи — сприяти обороні й захисту рідної землі.
Наші посадовці дуже добре розуміють надважливі завдання батальйону, тому забезпечили військових комп’ютерною технікою, речовим майном, спеціальним спорядженням, «швидкою допомогою», медикаментами, аптечками, тонометрами, якісними турнікетами, автомобілями для перевезення особового складу, позашляховиками. З допомогою волонтерів бійці забезпечені дронами.
Приємно зазначити, що за останні чотири місяці п’ятеро бійців батальйону одружилися. Незважаючи на війну, у нас народжуються сім’ї, і це добра ознака. Не сумніваюсь, що в деяких сім’ях наших тероборонців за цей час народились і немовлята.
— Хочу зауважити, що допомога з боку районної адміністрації не є з розряду поодиноких акцій або безсистемною, — приєднався до розмови присутній на зустрічі командир батальйону Руслан Загребельний. — Це планова й постійна підтримка. Також не було жодного випадку, щоб райдержадміністрація нам у чомусь відмовила. Все, що ми отримали, що нам передано, неймовірно мотивує хлопців і вони з подвійною енергією працюють на тренуваннях із бойового злагодження.
Тому при цій нагоді хочу через АрміяInform щиро подякувати керівництву району, волонтерам і всім жителям територіальних громад за розуміння та підтримку. Разом — до Перемоги!
— Дякую, Руслане Юрійовичу, за доповнення. А до вас, Ігорю Миколайовичу, запитання в продовження теми. Ви сприяєте волонтерству?
— У цьому шляхетному русі існує два напрямки. Небайдужі громадяни створюють по всьому району волонтерські центри, які вивчають потреби наших захисників на фронті та здійснюють збір коштів або конкретних речей, продуктів, засобів гігієни тощо. Тут головне — не заважати ініціативі таких людей, а сприяти в доставленні потрібного до наших воїнів.
Якщо волонтерські організації мають на меті завезти захисникам якусь кількість продукції від підприємств або фірм, вони звертаються до нас із клопотанням, а ми вже направляємо лист керівниками цих підприємств із проханням про допомогу військовослужбовцям. Усе робиться максимально прозоро з відповідним звітом. Жодного факту скандалу щодо нечесності, махінацій не зафіксовано.
Свою місію як райдержадміністрації ми бачимо в тому, щоб мотивувати середній і великий бізнес на допомогу Збройним Силам з-за кордону. Тепловізори, дрони, засоби індивідуального захисту, медичне обладнання та багато іншого надходить підрозділам нашої армії завдяки контактам із західними партнерами.
На початку літа для потреб десантно-штурмової бригади Збройних Сил України ми передали 10 пікапів, для морської піхоти — 6. Вони були придбані завдяки співробітникам Всеукраїнської аграрної ради, яку очолює Андрій Дикун. Взагалі ця організація, головний офіс якої розташований в Умані, передала нашим Збройним Силам близько 400 позашляховиків.
Хотів би наголосити, що аграрний сектор хоча й залишається локомотивом нашої економіки, та все ж сам потребує допомоги. Відчувається тотальний дефіцит усього — робочої сили, бо чимало працівників пішли обороняти країну. Ті, хто не пішли на війну, в деяких регіонах просто бояться виходити в поля, оскільки тривають активні бойові дії.
А чого варті лише повідомлення про знищення російськими варварами великої рогатої худоби, підпал полів із зерновими, крадіжку збіжжя. І все ж аграрії знаходять можливість допомагати українським захисникам.
