У військовій частині наголошують, що важливим є не лише формальне повернення військовослужбовців до лав Збройних Сил, а реальне відновлення в системі, яке дозволить бійцям приступити до виконання завдань…
Аби хоч якось відвернути росіян від теми про вибухи в тимчасово окупованому Криму, в кремлі пропагандистам дали команду ділити «шкуру невбитого ведмедя» і вихвалятися фейковим перекроюванням карти України.
Бажання бункерних ватажків негайно вловила так званий заступник голови тимчасової адміністрації Херсонської області катерина губарєва.
— Звільнені території Миколаївської області будуть приєднані до Херсонської області, — радісно повідомила вона.
Колаборантка відверто збрехала, що у такий спосіб буде начебто легше розв’язувати соціальні питання мешканців Миколаївської області.
Тим часом на всіх тимчасово окупованих територіях України продовжується кампанія щодо «добровільного переїзду» з теплого Причорномор’я та Приазов’я кудись на холодний далекий схід.
НАСПРАВДІ можна очікувати, що «розв’язання соціальних питань мешканців Миколаївської області» (на цей час у загарбників лише 5% її території), закінчиться із їхньою подальшою депортацією.
Усім відомо, що досвід у московії в плані насильницької депортації цілих народів просто колосальний.
В офіційних звітах окупантів повідомляється, що з початку широкомасштабної війни до рф начебто прибуло 3,2 млн біженців з України. Цю цифру можна порівняти з населенням Боснії та Герцеговини.
Та варто пригадати, що нинішній досвід росій в плані проведення депортацій ґрунтується на багатому історичному:
— 1930 р. — виселення з ленінграда естонців, латишів, литовців, поляків, німців, фінів;
— 1936 р. — депортація з України 65 000 поляків та німців;
— 1937 р. — депортація 172 000 корейців з далекосхідного краю;
— 1941 р. — депортація радянських німців;
— 1943 — 1944 рр. — депортації калмиків, інгушів, чеченців, кримських татар, карачаївців, балкарців, ногайців, турків-месхетинців, понтійських греків, болгар, кримських циган, курдів, вірмен, азербайджанців;
— 1945-1949 рр. — продовження депортації вірмен;
— 1939-1940, 1947 рр. — масові депортації українців із західних регіонів;
— 1941, 1948, 1949 рр. — масові депортації естонців, латишів, литовців.
Майже в усіх випадках цю місію доручали військовим московії. Тож воювати з цивільними та відбирати у беззахисних жінок особисте майно російська окупаційна армія добре навчилася.
Отже, фейкова картина «захисту батьківщини» (а саме так подавала радянська пропаганда депортації) промовиста. Незрозуміло тільки від кого увесь той час і зараз «захищалися», коли самі безперервно стирали з лиця землі цілі етноси і шматували народи на їхніх землях.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій SPRAVDI
