У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Запоріжжя. На позиції одного з піхотних відділень обережно пробираємося спекотними чагарниками десь із пів години. Де-не-де зустрічаються згарища від прильотів запалювальних касетних боєприпасів московитів та вирви від їхніх мін. Нарешті немов випірнаємо на бойові позиції. Знайомимося з хлопцями та укріпленнями.
— А у вас тут все «по фен-шую», — звертається один із нас до молодого чоловіка, на бронях якого вирізняється наліпка з позивним «Лютий».
Похвала наша без фальшу, позаяк із тактичної точки зору позиції обладнані так, як треба. Є все: кріпкий бліндаж, перекриті щілини, основні та запасні позиції для вогневих засобів, ходи сполучення, секрети та пастки. Все грамотно замасковано навіть для дужих гаджетів ворожих «пташок».
У «Лютого» живі й розумні очі. Розговорилися, як давні знайомі. Виявилося, що його родина коріннями із Запоріжжя, але сам він довго жив у Криму, до самої його анексії. Слово за словом, і хлопець на якесь запитання про сім’ю раптом каже:
— Сім’я в мене дуже багата… Ага, про грошенята подумали? Не вгадали. Ми багаті по-іншому. Просто, окрім мами, я маю ще трьох братів та сестру. Це — головна для мене цінність. А гроші заробити не важко, коли маєш якийсь хист і руки ростуть звідки треба. Всі ми до війни були при гарній роботі. Я, приміром, будівельний монтажник. Можу зібрати будь-що, будь-де й із чого завгодно. А брат мій, позивний «Одеса», взагалі в будівниці та ремонтах майстер від Бога. І до обладнання позицій ми само собою доклалися, як уміємо.
— А «Одеса» де зараз?
— Та тут ось, зараз чергує на посту. Покликати?
…Далі спілкуємося з обома одразу. «Лютий» відслужив строкову в Севастополі в морській піхоті. Під час окупації півострова вийшов зі зброєю з підрозділом на материк. Затим витягнув за собою з Криму всю рідню, яка на той час там уже мешкала гуртом постійно. Потім, після закінчення контракту, мусив доглядати хвору маму — бо інші мали заробляти гроші, втративши все нажите роками кропіткої праці.
З початком широкомасштабного вторгнення орків брати прийшли в цей підрозділ разом. Не без гумору оповідають про вибір своїх позивних. «Одеса» — бо чоловік там довго й важко працював, та просто закоханий у нашу Південну Пальміру. Попри певні вади здоров’я він зі скандалом вибив у медиків висновок «до військової служби придатний». Й подався в один підрозділ із братом. А позивний «Лютий» — через якраз люту ненависть брата до мокшанських псів, які винищують усе, чого торкаються їхні брудні лапи й чоботи.
Обидва воюватимуть до Великої Перемоги, у братньому розумінні — аж до звільнення Криму. Для братів це не просто мрія, але ідея фікс. Обидва — гранатометники. В бою працюють парою, розуміючи один одного без слів. Кажуть, що можуть бити по одних чи різних цілях навіть без погодження дій свого дуету між собою по радіо — кров же бо одна. Й ще їх на пару дратує, коли орки поводяться тихо: «Бо ті гади щось таке, як завжди, підле затівають».
Й буцімто у відповідь на такі слова по сусідніх позиціях починають бити автоматичні міномети московитів. Брати біжать на вогневі позиції, споряджають додаткові постріли для РПГ. А через наші голови з боку окупантів на мирне село неподалеку летять і розриваються реактивні снаряди з «Градів»…
Фото авторське
