Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
У радянські часи незаконний перетин кордону кваліфікувався як зрада батьківщині й карався позбавленням волі на строк від 15 років, але тих, хто хотів вирватись із срср, не зупиняло навіть це.
Одним із таких неймовірних щасливців став океанограф Станіслав Курилов, якому за допомогою небачених зусиль, але все ж вдалося втекти з радянського союзу.
Вчений по праву вважається одним із найвідоміших плавців за свободою. Йому довелося прожити три дні без їжі, води та сну у відкритому океані, поки Станіслав не досяг рятівного берега.
Народився майбутній утікач серед безкраїх казахстанських степів, де про море залишалось тільки мріяти. Але здаватися хлопець не планував, тому самостійно навчився плавати в піонерському таборі. У 15 років Станіслав утік у тодішній ленінград, щоб влаштуватися юнгою на Балтійський флот, але без документів дорога йому туди була закрита. Після армії намагався вступити до мореплавного училища, проте на заваді став слабкий від народження зір. Тоді Станіслав Курилов вступив до Гідрометеорологічного університету на факультет океанографії. Після закінчення ВНЗ жив на Байкалі на острові Ольхон, де працював з метеостанціями. У цей час він серйозно захопився йогою та медитацією, що врятує йому життя у майбутньому.
Невдовзі Станіслав познайомився з Анатолієм Майєром – головою дослідницької лабораторії «Чорномор». Учені почали працювати разом, їхня команда проводила унікальні експерименти: акванавти по два тижні жили під водою на глибині 30 метрів. Чутки про радянську лабораторію дійшли до Жака Іва Кусто, який запропонував Майєру співпрацю. Кусто планував експедицію через Тихий океан до Середземномор’я і берегів Тунісу. Радянська команда три роки готувалася до цього проєкту, але Майєр, а особливо Курилов, здалися кдб підозрілими. Не останню роль в цьому відіграло і захоплення Станіслава йогою, полонений за часів Другої Світової війни батько та сестра в Канаді. Замість вчених вирішили відправити зовсім інших людей. Самозванці «вразили» Кусто відсутністю будь-який знань, тому в експедицію він їх не взяв.
Після розформування лабораторії «Чорномор» Станіслав Курилов відчував себе, наче у глухому куті. Йому жодного разу не схвалили виїзну візу, одного разу він побачив резолюцію на своєму досьє: «Відвідування зарубіжних країн вважаємо недоцільним». Усі сподівання на втечу танули.
Але рятівним жилетом стала путівка на круїзний лайнер, який мав проїхати з Владивостока до екватора і назад. Виїзна віза не була потрібною, адже теплохід не заходив у жодний порт. Після ретельного розрахунку маршруту на карті 13 грудня 1974 року Станіслав Курилов у ластах, масці та з трубкою стрибнув із чотирнадцяти метрової палуби лайнера. Дивом йому вдалося залишитись живим і не потрапити в теплохідний гвинт, залишалося подолати 18 кілометрів до берега. Досить посильне завдання для досвідченого плавця, але далі все пішло не за планом.
Виявилося, що Курилов на карті неправильно розрахував відстань до берега та не врахував течію, що відносила його у протилежний бік. Тільки через 3 дні та 2 ночі без їжі, води та сну, ось тут і стала у нагоді йога, вчений ступив на рятівний берег Філіппінського острова Сіаргао. До того часу його тіло повністю обліпив планктон, тому Станіслав буквально світився у темряві.
Спочатку плавця прийняли за радянського шпигуна, але розібравшись, випустили до сестри в Канаду. Там у Курилова почалося нове життя: розносив піцу, мив посуд, чистив корабельні днища, а пізніше отримав роботу за фахом у компанії з продажу глибоководного обладнання. У срср його заочно засудили до 10 років ув’язнення.
Після смерті Станіслава його вдова випустила книгу «Сам в океані», де на базі щоденників та спогадів вченого були описані його відчуття під час втечі з срср.
То чи так добре було в «совку», що люди стрибали з палуби та ладні були перепливати океан у пошуках «пекельного» капіталізму? Питання риторичне.
