У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Військовослужбовець на псевдо «Афонич» уже близько року проходить службу в одній із механізованих бригад ЗСУ. Розповідає, що мотивом приєднатися до лав української армії для нього стало очікування вторгнення з боку російської федерації.
— Спостерігаючи за накопиченням орківського війська та його маневрами неподалік українського кордону, почав замислюватися, що рано чи пізно росія розв’яже повномасштабну війну проти України. Тож рік тому я покинув роботу в нафтопромисловій галузі та призвався до Збройних Сил України. Очікувати ворога краще напоготові, — ділиться думками військовослужбовець.
Прогнози чоловіка збулися — 24 лютого орківську навалу він разом із побратимами зустрів на Сумщині в місті Охтирка. «Афонич» не приховує — опинитися перед ордою, яка йшла нищити все на своєму шляху, було страшно. Але за його спиною, десь у підвалі, ховаючись від ворожих снарядів, була молода вагітна дружина. І це надавало сміливості — він мусив захистити її разом із майбутньою донечкою.
— Колона російської техніки, яка везла провіант та пальне під прикриттям БМП, зайшла до міста однією з головних вулиць. Зав’язався бій, але закінчилося все досить швидко — в лічені години ми розбили ворога за допомогою лише РПГ радянського зразка та NLAW. Орки не встигли навіть зреагувати. В одного чи то якута, чи то бурята була спроба поцілити в нас гранатою, але він не встиг, — пригадує події того дня армієць.
А потім були бої за Харків…
— Тут уже все було значно жорсткіше. Ми стояли поблизу кільцевої на виїзді до селища Циркуни. По наших позиціях працювали танки, які наводилися за допомогою безпілотників. Нас поливала вогнем артилерія: «Гради» та «Урагани», так звані запальнички — снаряди на кшталт фосфорних. Але, нарешті, ми змогли відкинути їх, аби вони припинили бити по місту.
Військового вразив той факт, що з плином часу дії ворожих підрозділів ставали дедалі менш професійними. Ситуація стала зрозумілою, коли вперше вдалося взяти в полон представників так званої другої армії світу. «Афонич» розповідає, що ними виявилися наші колишні співгромадяни — жителі фейкових недореспублік на сході країни.
— На запитання навіщо вони тут, ці виродки мали одну спільну на всіх відповідь — нас примусили росіяни. Але з огляду на те, як зухвало вони поводилися, ми зробили висновки, що вони навіть гірше за орків — вони на додаток до всіх негативних якостей ще й зрадники!
За понад п’ять місяців повномасштабної війни військовий уже припинив рахувати вбитих ним ворогів. Розповідає, що за кілька днів до 24 лютого він щойно повернувся з навчального центру ЗСУ.
— Там нас навчили поводження зі зброєю, а на фронті маємо можливість удосконалити ці вміння. «Дякую» оркам — тепер я чудово володію всіма видами стрілецької зброї та гранатометами, зокрема західних зразків. Тому маю на рахунку не один десяток московитів, яких власноруч зробив «хорошими» та продовжу їх «виховувати», аж поки останній ворог не покине нашу землю своїми ногами або у пакеті АТБ, — усміхається армієць.
Фото автора
