У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Днями один із механізованих підрозділів на Запоріжжі ефектно знищив командно-спостережний пункт та сховище боєприпасів московитів у районі своєї відповідальності. Цікаво, що на все про все знадобилося усього три міни. Мінометник Степан розповідає про цей здобуток без емоцій, як про щось буденне. Позаяк він для його побратимів лише один із численних збіжних епізодів…
− Певний час росіяни завзято нас «кошмарили» з великої лісосмуги з усіх можливих калібрів, – розповідає Степан. – За інформацією нашої розвідки виявилося, що там розміщувався замаскований командно-спостережний пункт противника, а геть поряд із ним – великий склад боєкомплекту окупантів. Боєприпаси посеред іншого вони використовували для роботи мобільних мінометних розрахунків, які безугавно обстрілювали позиції нашої піхоти й не тільки. Розвідникам підрозділу вдалося комплексно вирахувати їхнє місце розташування. Надані ними координати цілей були настільки точними, що на виконання вогневої задачі з їхнього знешкодження нам дійсно знадобилося лише три міни…
На думку військовослужбовця на псевдо «Стопор», якому підпорядковуються мінометники, успіх товаришів Степана цілком закономірний. Через ідейну та особисту невмотивованість російських військових вони не здатні воювати за сучасними тактиками. Приміром, українці застосовують активну оборону в сьогоденному її розумінні. Тобто поєднуючи маневри підрозділами та вогнем з воєнними хитрощами, комбінованими вогневими ударами зі штатних та приданих засобів ураження,та обов’язково з усіма доступними способами розвідки.
А ворог, як ще в часи Другої світової, воює зливами артилерійських снарядів і ракет, та «м’ясом» своєї ж солдатні. Він днями вперто гатить із усіх калібрів по наших мішурних позиціях, де українські військовослужбовці зімітували активність та хутко відійшли. Боєприпасів оркам не позичати, й відтак вони просто перемелюють мінами й снарядами «підставлені» їм укріплення. Що-що, а дурити неприятеля, неньку захищаючи, наші козаки вміють з далеких запорізьких пращурів.
На додаток, невмотивованість у геометричній прогресії множить особисті страхи московитів. Варто було воякам механізованих підрозділів здійснити кілька прицільних пусків із переносних зенітно-ракетних комплексів по атакуючих ударних гвинтокрилах московитів, як вони тут же «наклали у штанці». Позаяк почали гатити по українцях некерованими реактивними снарядами методом кабрування.
Кабрування в даному випадку – це коли вертоліт здійснює пуски НУРСів по наземних цілях з найбільших від них дистанцій, не входячи до зони протиповітряної оборони противника. Під час залпу снарядів він задирає вгору свій ніс під певним кутом, й вони летять на максимальну відстань, але із мінімальною при тому купністю бажаних влучань.
А ще «Стопор» наголошує на тому, що активна оборона – тільки тимчасовий етап для його побратимів. Бо під час бойового злагодження їхніх підрозділів акцент вище командування робило на їхню підготовку до наступальних дій.
Результати роботи мінометників підрозділу – у відео.
