Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Під гуркіт ворожої артилерії та в компанії мужніх українських захисників Командувач військ оперативного командування «Північ» Герой України генерал-майор Віктор Ніколюк розповів про оборону Чернігівщини, протидію ворогу на Донеччині та героїзм українських воїнів.
— 23 лютого чи могли Ви повірити в те, що будуть убивати мирних людей, бомбардувати наші міста і буде вестися така брудна війна?
— Як військовий я розглядав усі варіанти агресії, розумів, що таке може бути. Але як в людини, мій мозок відмовлявся сприймати те, що у 21 столітті може бути така війна: завдаватимуться ракетні та авіаційні удари по мирних містах та селах, вбиватимуть українців.
— Коли почули інформацію, що ворог перетнув кордон, як відреагували на цю новину?
— Було ухвалене рішення про виведення підрозділів 58-ї окремої мотопіхотної бригади, а після завдавання удару по прикордонних нарядах — про висунення 1-ї танкової бригади на зустрічні рубежі для недопущення вторгнення противника на територію нашої держави.
— Що ви сказали своїм людям, які вже знали про численний наступ орків, які переважають в озброєнні та кількісному складі?
— Завдавати максимального ураження ворогу, щоб надалі в нього навіть думок не виникало зі зброєю вдертися в Україну.
— Яку тактику обрали на початку вторгнення? Вона спрацювала?
— Противник застосовував класичні методи боротьби. Це було масове застосування техніки, артилерії. Тому спершу ми залучили всі засоби недопущення просування територією України, а далі, з огляду на характер бойових дій, змінювали й тактику. Застосовували змішані підрозділи: механізовані зі стрілецькими, підрозділи територіальної оборони, прикордонників, Нацгвардії. Вдалися до знищення логістичного забезпечення противника. Працювали розвідувальні групи й артилерія завдавала ураження. Ліквідували склади з боєприпасами та колони, які рухалися. Завдяки місцевому населенню двічі знищили ешелон, на якому було близько двадцяти цистерн із паливом.
— Якщо наша тактика змінювалася поступово з тим, як діяв ворог, то що він робив у відповідь? Підлаштовувався під наші дії?
— Ворог скаженів і це спонукало його стирати з лиця землі наші міста та села. Наприклад, якщо ми обороняємо населений пункт і вони не можуть узяти, то відразу застосовується тактика тотального знищення. Спершу ракетний удар, потім авіація, далі артилерія, танки і під їхнім вогнем починає заходити піхота на броньованій техніці. Так було реалізовано декілька штурмів міста Чернігів. Вони були невдалими, ми завдали ворогу максимальних втрат, але значна частина міста, куди діставала їхня артилерія та танки, була знищена, багато українців загинуло. Цю тактику вони застосовують і нині.
— Розкажіть про найважчі моменти в обороні Чернігівщини?
— Ворожі танки прорвалися на Новоселівку і практично знищили позицію, на якій перебували наші військовослужбовці, на жаль, там були загиблі. Попри тиск, нам вдалося їх зупинити й ворог відступив. Другий раз подібна ситуація відбулася в районі «Епіцентру». Колона танків та «Тигрів» після ракетно-бомбового удару по наших позиціях намагалася зайти. Від «Епіцентру» просунулися десь на 700 метрів, але підрозділу 1-ї танкової бригади вдалося їх зупинити.
— Як Ви вже розповіли, втрат противник зазнав у результаті ударів нашої артилерії. А працювала авіація в небі над Чернігівщиною?
— Усе було комплексно. Працювала авіація, завдавали ми й ракетних ударів по масовому скупченню противника та центрах логістичного забезпечення, працювала артилерія, танки, бойові машини.
— Коли Ви зрозуміли, що окупанти не зможуть закріпитися на Чернігівщині?
— Коли вони почали нищити наші села і вбивати людей.
— А у тактиці ворога щось змінилося?
— Ні, нічого… Просто противник, який намагався оточити Чернігів, сам потрапив в оточення, й поступово 58-ма окрема мотопіхотна бригада разом із підрозділами 1-ї танкової бригади почали відвойовувати свою землю.
— Як противник утікав?
— Противник дійсно утікав, а не здійснював організований відхід. Поодинокі машини намагалися проскочити через Іванівку, за якою вони збиралися в колони, а ми завдавали по цих позиціях ураження артилерією. Вони тікали так, що інколи доводилося наздоганяти (сміється).
— Ви зараз керуєте силами та засобами на іншому напрямку, чи відрізняється характер дій противника?
— Ми вели бій із підрозділами, які були на Чернігівському напрямку. Тут нам вдалося знищити орієнтовно 70% сил та засобів противника впродовж чотирьох днів. А тактика ворога, яка була там, не змінилась: знищують усе підряд…
— Що б Ви могли сказати про особовий склад?
— Мені за честь воювати з воїнами, які захищають нашу державу.
— А що скажете про західне озброєння?
— Це суттєва допомога для нашої артилерії, яка підтримує наші механізовані підрозділи та піхоту. Я вдячний партнерам за цю допомогу.
— Видно результати цієї допомоги?
— Вона покриває некомплект, або те, що вийшло з ладу. Це більш точне завдавання ударів артилерійськими підрозділами. Після закінчення війни буде оприлюднено більше інформації, яка це підтверджує.
— Що особисто Вам дає мотивацію й сили стояти й тримати оборону на, напевно, найважчій ділянці фронту?
— Необхідно захищати свою Батьківщину, своїх дітей. Ворог має бути знищений, вигнаний, а наша земля звільнена.
— Щоби Ви побажали особовому складу?
— Насамперед я дякую військовослужбовцям за службу. Усім, хто в моєму підпорядкуванні, усім військовим ЗСУ. Бажаю командирам ухвалення мудрих рішень, які забезпечать збереження життя їхніх військовослужбовців і виконання поставленого завдання. А підлеглим, віри у своїх командирів! Не втрачати побратимів і всім разом побажати нашої Перемоги над російським агресором.
