Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
– З того, що я мав змогу спостерігати, що зрозумів про росіян – це підлість, боягузтво та підступність. І тактика сцикунів у них», – такої думки про російську армію Володимир із позивним «Лисий». І його слова не порожній звук, він знає, що говорить, бо зіткнувся з ворогом не тільки в бою, а ще мав змогу вивчити методи, способи та прийоми росіян під час окупації ними Баштанки.
– Моє село майже місяць було в окупації. Ці нелюди зайшли, за словами односельців, бо сам не бачив, колоною в кількості приблизно 1000 одиниць техніки. Зайшли, як заходить уся нечисть. Спершу пограбували всі бари, потім людей. Забирали золото, гроші. П’яні поміж собою влаштовували розбірки та стрілянину. Знищували з танків село, прості людські хати. Школу нашу розстріляли, яка стояла з 19 століття!
Згадуючи окупацію, «Лисий» не підбирає слів. Про ненависть до ворога говорить кожен м’яз на обличчі під час його розповіді.
– Ці нелюди хотіли біля Баштанки зробити собі переправу, але наші війська розбили їх вщент. Тож, аби втекти, вони крали в людей трактори, вантажилися в причіп, моталися в матраци й так тікали. Було таке, що двоє-троє на одному мопеді евакуйовувалися. Автомобілі відібрали… Приходили до людей і їм залишалося лише зробити вибір: або віддати ключі, або отримати кулю. Те, що вони творили, неможливо терпіти. Тому після того, як наші війська вигнали загарбників із мого села, я вирішив, що краще з побратимами, з автоматом і на танку їх давитиму, ніж від цієї нечисті в підвалі ховатимуся. Тому пішов у військкомат, – розповів Володимир.
Його бойовий шлях розпочався 25 квітня. А перший контакт з рашистами для нього був більш ніж вдалим. Тоді вдалося знищити техніку й позиції ворога, який замаскувався, але в результаті наступу групи українських оборонців був змушений відійти.
– Давимо ми їх у боях. Нічого русаки не можуть і не вміють. Підготовки в них немає, крім пропаганди з телевізора. Артилерія б’є криво. У стрілкові бої вони не вступають, бо знають, що це буде їхній кінець. Під час однієї із сутичок був один радісний та смішний момент. Накидали ми їм із «підствольників», то вони запросили підтримку артилерії, яка почала бити саме по них. То кого ми не знищили, добила їхня артилерія.
Володимир із Баштанки переконаний, що аби була воля російських солдатів, вони б усе кинули і чкурнули до дому без вагань.
– У них поганий моральний стан, їхні боєкомплекти понищені, вони самі хочуть втекти, але їх ще тримають командири. Зараз, де б вони не спробували здійснити спробу наступу, ми їх зупиняємо, у них нема шансів, – поділився думками військовий.
Важливим чинником стійкості українського війська він вважає зброю, яку надають Україні партнери. У цьому він переконався особисто, коли замість РПГ-7 почав застосовувати шведський гранатомет.
– Це дуже хороша зброя. Я сам вчився стріляти з РПГ-7, то є з чим порівняти. Хто ним користувався, то знає, інколи треба запустити до семи боєприпасів, щоб підбити танк. Бо то рикошети, то ще якась біда. А з цією штукою таких моментів нема. Тут один постріл і підбив техніку моментально. Можна спокійно наводитися, навіть на колону, яка перебуває в русі. Продумали люди все дуже добре, – зазначив Володимир.
