Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
На тлі величної постаті свого батька Івана, Петро Франко дещо відстає в публічності. Втім, яскрава і непересічна особистість сина Великого Каменяра, його життєві зацікавлення, бойовий шлях та спортивні досягнення часом породжують масу міфів та суперечок.
Кореспондент АрміяІnform, на запрошення Українського фотографічного товариства та Львівського фотомузею, скористався унікальною можливістю поспілкуватися з онуками Петра Франка – Любою та Петром Галущаками.
У Науково-технічній бібліотеці НУ «Львівська політехніка» нащадки франкового роду розвінчали найпопулярніші міфи про свого діда, які й досі тиражуються у сучасному українському суспільстві.
Слід зазначити, що Петро Галущак дуже зовнішньо подібний на іншого свого відомого пращура – літератора Івана Яковича Франка. У нас навіть була можливість зробити світлину біля бюсту Великого Каменяра. А також оцінити іншу фамільну рису – дотепність та уміння розлого та цікаво оповідати. Що уміють обидвоє нащадків франкового роду.
Навіть під час війни на зустріч із представниками родини Франка зібрався повний зал. Серед відвідувачів – чимало вимушених переселенців зі Сходу та Півдня України. А ще – науковці, дослідники та просто особи, які цікавляться життєвим шляхом видатного Українця. Ще б пак, адже не кожного дня випадає можливість послухати факти, що зазвичай не входять до офіційних джерел, але залишаються лише в родинних легендах та спогадах.
Пані Люба Галущак – відома у львівських наукових колах перекладачка та краєзнавиця. Власне, саме вона розповіла присутнім про юнацькі роки свого діда Петра. І, як виявилось, наймолодший син Івана Яковича був надзвичайно активним та, як зараз кажуть, просунутим у плані опанування якихось нових знань та навичок.
До прикладу, а ви знали, що Петро Франко автор двох…кіносценаріїв за творами свого відомого батька? У родині Галущаків зберігаються копії тих сценарних дописів, що Петро Франко робив за повістями «Борислав сміється» та « Захар Беркут». Ще одну цікаву деталь літературного напрямку переповідають родинні легенди роду Франків. Зокрема, Петро Франко якось прийшов до батька і, вказуючи на рукопис повісті «Борислав сміється», зазначив, що сюжет, мовляв, не завершений. Іван Франко, натомість, відповів синові, що він може дописати повість, якщо має до того бажання. Відтак, маємо дописаний Петром твір, який був навіть виданий.
Зі слів пані Люби, Петро Франко був технічно прогресивною особистістю. Виявляв хист до хімії та практичних дослідів у цій царині. Зокрема, в юнацькі роки облаштував хімічну лабораторію в батьківському будинку і, за родинними переповіданнями, Іван Якович завжди переймався, що «нащадок спалить хату тою хімією». Втім, із цього був зиск. Адже вже згодом, Петро Франко зареєстрував понад три десятки патентів на винаходи у галузі хімії, що пов’язані з харчовою промисловістю. Ба більше, в практичному сенсі захоплення Петра наукою йшло на користь побуту родини. Переповідають, що в будинку, де у Львові мешкала родина Франка, якось під час грози пошкодило електрику. Петро, озброївшись інструментами, розібрався у мережі дротів та відновив подачу струму. Враховуючи, що це був початок 20 сторіччя і фахівців з ремонту енергомереж майже не було – це досить примітний факт, що свідчить про технічний хист відомого українця.
Ще один напрямок, який досить часто фігурує в офіційній історії – спортивні уподобання Петра Франка. Те, що він стояв у витоків українського спорту – відомо добре. А от те, що навчився грати в шахи і обіграв досить непоганого гравця лиш за один вечір – знали лише домашні Петра Івановича.
Люба та Петро Галущаки розповідали ще про освітянську, журналістську та військову «сторінки» життя свого діда. Але надзвичайно цікаво було послухати про найбільш загадкову частину біографії – загибель Петра Франка.
До відома, що радянська пропаганда на сторінках підручників з історії стверджувала, що Петро Франко, який був народним депутатом, загинув у 1943 році, повертаючись потягом з евакуації. Ніби то потяг піддався бомбардуванню літаків Люфтваффе. І таким чином ані тіла, ані точного місця поховання радянські історики не вказували.
Утім, зі слів Люби Галущак, у радянський період офіційна пропаганда не могла ігнорувати Івана Франка, як класика світової літератури. Але Петро Франко та фактично усе його життя та здобутки були «поховані» «совітами». З небуття біографія Петра Франка почала повертатися лише після відновлення Україною Незалежності. І зараз є три більш-менш реальні версії того, як пішов з життя син Великого Каменяра. Усі три припущення збігаються до того, що Петро Франко був свідомо знищений каральними органами НКВС. Адже багато знав, належав до демократично налаштованої частини українців. Був офіцером УСС та УГА. І, ймовірно, у червні-липні 1941 року його не стало. Пані Люба досі сподівається, що можливо хтось із колишніх працівників радянських спецслужб, або їхніх нащадків знайде в собі сміливість розповісти про обставини смерті їхнього діда. Ну а Петро Галущак зазначає, що не заспокоїться доти, доки під каменем на Личаківському кладовищі, де вибито ім’я його славного діда, не буде поховано віднайдений прах предка.
Зустріч планували вкласти у годину, втім, через розмай цікавих фактів не вклалися й у дві. Ба більше, кожен охочий міг оглянути й унікальні артефакти з родинного архіву Галущаків. Речі, світлини та предмети, які належали Петру Франку. Серед військових цікавинок, зокрема, колекція «капенабцайтів» – спеціальних позначок, що кріпилися до військового головного убору і символізували певні здобутки, або життєві моменти в службовій біографії вояка.
Фото та відео автора
