Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
На тлі «переможних» реляцій міністерства оборони рф про те, що «все йде за планом спецоперації», у російських медіа дедалі частіше виникають тривожні нотки. Це стосується як «звільнення всієї Донецької області», так і Херсонщини, яка, за задумом кремля, має стати вітриною «об’єднання з росією».
Так, обстріл Антонівського мосту, який був своєрідною «дорогою життя» для окупантів у тимчасово окупованому Херсоні, крім логістичного, мав і великий психологічний ефект. Першою з українського міста, що символічно, втекла «єдина росія». путінська партія пояснила це тим, що більше не може здійснювати в ньому свою «гуманітарну діяльність».
НАСПРАВДІ умови для окупантів на Херсонщині стають дедалі важчими. Це навіть визнають проросійські воєнні Telegram-канали, які відверто констатують, що «проблема з поступальними спробами ЗСУ відрізати правобережне угруповання зс рф від постачання не вирішується».
«При цьому зв’язок Херсона з тилом повністю не перервано, — ще діє переправа через Дніпро у Новій Каховці, але її вже обстрілювали сили ЗСУ. Також на шляху з Нової Каховки до Херсона розташований Дар’ївський міст через річку Інгулець, але він також пошкоджений ракетними ударами ЗСУ», — визнають російські пропагандисти.
Історія з Антонівським мостом цікава й тим, як головні херсонські колабораціоністи стремоусов і сальдо наввипередки запевняли, що рухатися мостом можна і «проблем із постачанням обласного центру не буде, незважаючи на успішні удари ЗСУ по мостах».
Імовірно, починають розуміти, що якщо вже «єдина росія» згортає діяльність свого «гуманітарного центру» (штабу зі збору особистих даних для проведення «референдуму»), то і їм скоро доведеться тікати.
І не тільки сальдо зі стремоусовим, а ще: балицькому, данильченко (Мелітополь), сауленку (Бердянськ), шевчику (Енергодар), столбовому (Балаклея), зінченку (Станиця Луганська), хортіву (Рубіжне), філіпчуку (Каховка), клочку (Генічеськ), пушиліну (Донецька обл.), пасічнику (Луганська обл.), аксьонову (Крим) та іншим.
НАСПРАВДІ не тільки їм, а й усім зрадникам України не зайве буде згадати долю лише п’ятьох знакових колаборантів Другої світової війни. Тож трошки про цих «діячів» і чому їхні співвітчизники соромляться їх.
Відкун Квіслінг — норвезький політик, який під час захоплення його країни німцями зрадив батьківщину й перейшов на бік ворога. Щоб надати окупаційному режиму пристойного вигляду, гітлерівці призначили Квіслінга «міністром-президентом» Норвегії, але фактична його роль зводилася до обслуговування німецької пропаганди. Ім’я Квіслінга стало синонімом слів «зрада» та «колабораціонізм». Після капітуляції Німеччини норвезький суд засудив його до страти.
Конрад Генляйн — лідер Судетсько-німецької партії Чехословаччини, яка ще до Другої світової боролася за відторгнення від молодої республіки територій проживання німецької меншини. Фольксдойчі Чехословаччини активно співпрацювали з гітлерівською розвідкою, займалися антидержавною пропагандою та диверсіями. Після анексії Гітлером Судетської області Генляйна призначили її райхскомісаром. Наприкінці війни Генляйн потрапив у полон до американців і, не чекаючи суду, перерізав собі склом пахову вену.
П’єр Лаваль — хто б міг подумати, що політик, який у Франції займав високі державні посади (двічі був прем’єр-міністром), стане зрадником. Але після поразки від Німеччини Лаваль почав співпрацювати з режимом Петена. Слово «колабораціонізм» — якраз французького походження і спочатку означало добровільну співпрацю петенівців з гітлерівцями. Під німецькою окупацією Лаваль втретє очолив уряд. Та після визволення Франції його засудили до страти. У день виконання вироку Лаваль спробував отруїтися. Але лікарі промили йому шлунок і повернули до тями, після чого розстрільна команда зробила свою справу.
Андрій Власов — прославлений радянський генерал, герой оборони Києва й Москви, улюбленець Сталіна. Аж поки не потрапив у німецький полон. І лише там він «прозрів», що росіянам по дорозі з нацистами, а не комуністами. Ім’я Власова німці використовували для пропаганди, представляючи командувачем «Російської визвольної армії» (РОА). Російських солдатів Вермахту з андріївськими прапорами на рукавах стали називати «власовцями». Після розгрому Німеччини генерал намагався втекти до американської зони окупації, але був перехоплений червоноармійцями. Власова разом з найближчими соратниками повісили у дворі Бутирської тюрми.
Вільям Джойс — британський політик, шанувальник Гітлера і Муссоліні, член Націонал-соціалістичної ліги. Перед початком Другої світової переїхав з Великої Британії до Німеччини. До самого краху третього райху вів пропагандистську англомовну передачу на хвилях німецького радіо. Радіоефір Джойса був заповнений прославленням німецької армії та нацистського режиму, переконуваннями у марності британських жертв у війні та у необхідності здаватися в полон. Але співвітчизники не прислухалися до закликів зрадника, а після війни судили й повісили його.
Доля останнього — привід задуматися ще й російським інформаційним злочинцям та їхнім послідовникам з українським паспортом у кишені.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій SPRAVDI
