Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Міський голова буковинського міста Сокиряни Василь Козак зізнається, що люди стали жити гірше, ніж до широкомасштабного вторгнення. Утім, каже, з огляду на те, що Сокирянська громада є найбільшою за площею та другою за населенням на Буковині, а також, враховуючи сільськогосподарські особливості найвіддаленішої від обласного центру громади, все ж почуваються сокирянці краще від багатьох інших. Та, як би не було сутужно, тисячі волонтерів міської територіальної громади працюють вдень і вночі для підсилення фронту.
З громади до лав Сил оборони пішло понад півтори тисячі чоловіків і жінок. 17 із них, на жаль, загинули.
— Наймолодшому з них було лишень дев’ятнадцять, — із глибоким сумом розповідає міський голова. — Ще минулого року я особисто вручав йому атестат, а цьогоріч ми поховали його — хлопчина загинув від підступного російського «Калібру»…
Саме тому, благословляючи на ратний подвиг земляків, а надто — проводжаючи деяких із них в останню путь, мешканці громади подвоюють і потроюють свої зусилля, аби підтримати своїх хлопців і дівчат, які стали до зброї в лиху для України добу. Вони збирають кошти та відшукують у різних куточках України та Європи усе, в чому є потреба на передовій. Посміхаючись, міський голова каже, що, якби вільно продавалися би «Стінгери», вони купляли б і їх.
Судіть самі. Від початку широкомасштабної війни громада передала на передову вже майже три десятки автомобілів — днями на Схід поїхала 29-та автівка. З військових девайсів—тепловізорів, прилади нічного бачення, коліматорні приціли, квадрокоптери, та багато іншого необхідного спорядження. До речі, цікавий підхід знайшли сокирянці до засобів захисту своїх земляків.
— Зважаючи на те, що якісні бронежилети з високим ступенем захисту є досить коштовними, ми вирішили закуповувати високоякісні бронепластини одного з найкращих світових виробників, і вже самі виготовляємо жилети-плитоноски із системою «Моллі», відстрілюємо ці бронежилети, перевіряючи на міцність, і вже потім передаємо на передову, — говорить Василь Васильович. — У такий спосіб ми відвезли нашим захисникам уже більше ніж пів тисячі якісних бронежилетів. Про якість свідчать відгуки самих бійців. Приміром, один із них розповів, що міна вибухнула у траншеї в двох метрах, декілька уламків влучило у бронежилет і наш земляк залишився неушкодженим!
Собівартість такого бронежилету, за словами Василя Козака, складає 100 доларів. Це набагато менше багатьох менш якісних зразків, і на порядок — продукції відомих брендів.
читайте також:
Так само серйозно підходять сокирянці й до вибору автомобілів для потреб вояків. Намагаються підбирати насправді якісні моделі, а перед відправкою на совість обслугувати та укомплектувати їх.
— Коли деякі люди, далекі від війни та розуміння того, наскільки розхідним матеріалом на війні може бути автомобіль, дивуються, що та чи інша відправлена нами машина «прожила» на передовій тиждень чи трохи більше. Я наводжу такий приклад, — каже міський голова. — В один із підрозділів, де служить наш земляк, ми передали джип. На той час підрозділ обороняв Золоте. І ось, коли наші захисники у складі підрозділу почали виходити, 10 бійців вивезли позашляховиком під вогнем! Розстрілюючи автомобіль, росіяни били здебільшого по водійському лівому передньому місцю. Та, за щасливою долею, автівка була з правим кермом, тож всім пощастило залишитись живими! Так, сама вона прожила на передовій лише тиждень, проте я переконаний: вона себе окупила в повному обсязі, врятувавши десять життів.
Як розповідає міський голова Сокирян, усе це — автомобілі, гаджети та спорядження закуповується виключно за кошти благодійників та пожертви небайдужих мешканців громади, включаючи тих, хто наразі мешкає чи працює за кордоном. З місцевого ж бюджету на потреби підрозділів територіальної оборони, частин Збройних Сил України, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підрозділів Національної гвардії України, а також добровольчих формувань спрямовано 885 тисяч гривень. За ці кошти закуплено близько 6500 тонн дизельного палива та 3100 тонн бензину, бензиновий генератор, чохли для бронежилетів та підсумки, медикаменти, запчастини для ремонту, а також оплачені послуги з ремонту автомобілів, переданих для потреб Збройних Сил України.
Природно, у великій кількості передаються на передову й продукти харчування.
— Звичайно, ми знаємо, що наші хлопці на передовій не голодують — їжа у них є, і непогана, — пояснює свою позицію Василь Козак. — Я бував у них, і знаю це. Але ж розуміємо, їм хочеться й чогось домашнього, смаколиків, тож саме такі продукти ми й намагаємось їм передавати. Зокрема — вітаміни. Приміром, пробували й полуниці, коли був сезон, але — це така ягода, що з неї мало що доїжджає через всю країну… Інша справа — яблука, так би мовити, спеціалізація нашого краю! Тільки за весну ми передали військовим частинам більше ніж 500 тонн яблук!
Від початку широкомасштабної війни громада отримала з-за кордону понад 100 тонн гуманітарної допомоги. І всю спрямували до війська та областей, найбільш постраждалих від бойових дій.
— У мене принцип такий: на щастя, у нас не стріляють, бомби не падають, тож ми якось самі впораємось, — говорить міський голова. — Звісно, й ми прихистили вимушених переселенців — 2300 біженців із різних областей, але якось даємо раду їм самі.
Що казати — підхід справедливий, і це — рішення досвідченого господарника. Певно, є щось у характері буковинців таке — якась невидима жилка ґазди. Недарма міський голова, сміючись, розповідає, що сказав йому один із комбатів, у якого в підрозділі проходять службу хлопці з громади: «Твої так окопалися — скоро вже будуть хати двоповерхові тут будувати!» По-українськи хазяйнують, по-хазяйськи й воюють. Бо знають — вони на своїй землі, і цю землю треба відстояти, а потім — відбудувати та передати прийдешнім поколінням вільною та квітучою — виконати споконвічне прагнення українського народу, що століттями виривається з-під московського гніту.
