Це далеко не вичерпний перелік вимог до наземних роботизованих комплексів, спроможних виконувати найрізноманітніші завдання на сучасному полі бою. Про завдання та різновиди НРК, визначальні характеристики…
АрміяInform продовжує розповідати цікаві історії про наших земляків, котрі за покликом серця полишили своє комфортне цивільне життя та пішли захищати Україну від московської навали. Сьогодні мова піде про Володимира Дякуна — молодого хлопця з Прикарпаття, котрий тільки будував свою майбутню кар’єру за кордоном, працюючи в одній із відомих чеських фірм. Та краще життя для себе та українців він все ж таки вирішив здобувати у боротьбі з російськими окупантами. Аби потім жилось усім, як живе цивілізована Європа.
— Не секрет, що досить багато українців їздять галасвіта у пошуках кращої долі, я був одним із таких, — розповідає Володимир. — Мав час і працювати, і відпочивати, іншими словами — насолоджувався життям. Проте завжди приїжджав до рідного Франківська, до рідних та знайомих. Україна — це моя Батьківщина, я завжди був готовий воювати за неї, що, в принципі, й сталося.
24 лютого Володимир був у рідному селі під Калушем. Новини про вторгнення чужинців в Україну просто шокували його і він практично одразу ухвалив для себе рішення — захищати рідну землю.
У військкоматі юнака записали до резерву та сказали, що передзвонять, коли потрібно буде. Чекати, звичайно, хлопець не хотів.
— В Івано-Франківську я познайомився із чоловіками, котрі тоді кооперувались у добровольче формування та готувались їхати на північ України, — пригадує Дякун. — Багато з них уже проходили військову службу та за кілька тижнів їх у повному складі відрядили до однієї з механізованих бригад, котра тоді боронила столицю. 17 травня, не сказавши рідним куди їду, аби не переживали — я взяв квиток на потяг до Києва. Там мене зустріли хлопці з 72-ї механізованої бригади та забрали до себе.
У частині доброволець підписав відповідний контракт та відправився на полігон навчатись військової справи. Підготовка проходила швидко.
— Я ніколи не тримав у руках зброї, але мені у всьому допомагали побратими і я їм за це дуже вдячний. Напевне їхні настанови, поради та інколи навіть і прочухани сьогодні рятують моє життя, — зазначив Володимир.
Незабаром Володимиру Дякуну присвоїли звання старшого солдата. Нині він вже у складі кулеметної обслуги американського «Browning M2» нищить окупанта на Донеччині.
— У нас просто суперовий та дуже дружній колектив. Таких у цивільному житті не знайдеш, — переконує Володимир. — На війні я побачив, якими згуртованими бувають люди: військові, волонтери та небайдужі українці, всі, наче брати та сестри, стоїмо одне за одного, ніколи не залишаючи у тяжкі хвилини. Разом виконуємо складні завдання, не даємо москалям просунутись далі на українські землі.
Підрозділ, у якому служить старший солдат Дякун, добре зарекомендував себе на передовій. На їхньому рахунку сотні ліквідованих російських солдатів та офіцерів, а також десятки знищеної ворожої техніки.
— Я повернусь додому лише з перемогою, а вона точно буде, — переконує Дякун. — Передаю вітання своїм рідним і близьким в селище Перегінське. Дуже скучив за всіма, але знаю, що я тут потрібен і мушу допомагати побратимам нищити окупантів. У цьому мені допомагають колеги, Бог та американський «Браунінг»…
