У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Ще на початку поточного року мешканка Балти, що на Одещині, була успішною, забезпеченою жінкою, приватним підприємцем, власницею стоматологічної клініки. Нині ж вона — матрос морської піхоти, медична сестра-анестезист. Анжела Олексіївна Лучко — людина цілеспрямована, не з тих, хто довго вагається. Якщо ухвалює якесь рішення, то робить швидко й впевнено, про що ніколи не шкодує.
Саме так і сталося 27 лютого, коли, морально виснажена тривожними звістками з фронту, вона вирішила змінити свій затишний робочий кабінет на армійську казарму. Наступного дня жінка добровільно пішла до військкомату, а у перший день весни вже одягнула військовий однострій.
Вона пішла служити добровольцем
— Я насправді вже не могла сидіти вдома. Включиш телевізор, подивишся Інтернет, а там — переважно погані новини. Перебувати в такій невизначеності щодо подальшої долі моєї країни, наших дітей, нашого майбутнього вже не було сили. Ба більш, що на фронті щодня гинули та діставали поранення наші хлопці та дівчата. За фахом я медик та ще й була військовозобов’язаною. Кинулася до тумбочки. Дивлюсь: ось він лежить, покривається пилом мій військовий квиток. Дістала його та — до військкомату! Відрекомендувалася, мовляв, ось я така, яка є, бажаю служити! Перепитали, чи добре обміркувала своє рішення. Можливо, трохи і здивувались, але відмовляти ніхто не став, — згадала матрос Анжела Лучко.
Ось так цілеспрямована, вольова жінка та сильна особистість домоглася свого. Щоправда, її чоловік Сергій, спочатку на неї трохи образився і навіть якийсь час не розмовляв. Його, звісно, зрозуміти можна. Адже про свої наміри дружина нічого не розповіла, а просто поставила перед фактом.
За словами Анжели, образи чоловіка не були та й не могли бути тривалими. Вони ж уже 32 роки разом! Познайомились, коли дівчина навчалась у медичному училищі, а Сергій викладав у неї початкову військову медичну підготовку. Покохали одне одного, одружились, у подружжя народилася донька Ольга. Відтоді й до 1 березня вони майже не розлучалися: і на праці, і вдома, і на відпочинку разом. Сергій працював у сільській та міській лікарні лікарем-стоматологом, а дружина — поруч медсестрою.
Чи могли би зараз чоловік і дружина служити разом? Напевно, так. Ба більш, що свого часу саме Сергій навчав Анжелу азів військової медичної підготовки. Але лікар-стоматолог Лучко вже не призовного віку. Та й клініка, у створення якої подружжя вклало свою душу, має й надалі розвиватися та функціонувати.
— Попри те, що заклад має назву «Сімейна стоматологія лікаря Лучко», в ньому працює досить великий штат працівників у кількості 17 осіб: 7 лікарів та решта — середній та молодший медперсонал. Ми лікуємо людей, заробляємо гроші, щомісяця сплачуємо податки у розмірі близько 40 тис. грн, тим самим роблячи свій внесок у розвиток як системи охорони здоров’я, так й економіки нашої держави. До слова, там же лікарем працює й моя донька. Тож у нашій родині кожен знаходиться на своєму місці, — зазначила матрос Лучко.
Стала медсестрою-анестезистом
Місце Анжели — це бригада морської піхоти, посада, яку обіймає, — медсестра-анестезист медичної роти. Коло обов’язків — дуже велике. Треба й досконало знати прийоми реанімаційних заходів у разі виникнення шоку або коматозного стану. І вміти підготувати пацієнта до наркозу та своєчасно надати воїну допомогу у разі кровотечі, отримання опіків, травм, переохолодження організму. Та головне — у складі бригади разом з лікарем та водієм вчасно вивезти пораненого з поля бою, надавши всю необхідну допомогу на шляху евакуації до шпиталю.
Утім Анжелі Олексіївні до сестринської справи не звикати. Досвід є та чималий. Після закінчення медучилища майже 10 років вона працювала на цій ниві, бувши медичною сестричкою, зокрема і у відділенні травматології.
Матрос Лучко бачить свою роль в армійському колективі не лише щодо надання суто медичної допомоги, а й у морально-психологічній підтримці побратимів.
— Знаєте, я все ж таки насамперед — жінка, мати. А, як відомо, милосердя — це невіддільна частина жіночого серця. Особливо на війні часто буває, що людина фізично досить зморилася, психологічно перенапружена. У таку мить дуже важливо підтримати її словом, присісти поруч, заспокоїти, порозмовляти. Адже слово теж лікує, особливо, коли воно йде від доброго серця. Ми — медсестри — маємо всіляко співчувати фізичному й душевному болю наших воїнів, — висловилась з приводу призначення своєї професії пані Анжела.
Навчається виживати на війні
Нині вона у складі свого підрозділу разом з іншими, хто був мобілізований навесні-влітку поточного року, проходить місячне навчання на базі школи морської піхоти. Безперечно, для її спеціалізації головний наголос робиться на удосконалення знань в галузі військово-медичної підготовки та тактичної медицини — тобто на наданні якісної допомоги на догоспітальному етапі. Але ж Анжела не лише медсестра, вона — морпіх — «воїн трьох стихій»! Тому має вміти і зброю надійно в руках тримати, і гранату, якщо потрібно, кинути, і просто навчитися виживати на війні.
Як розповіла медична сестра, це навчання триває у досить корисному та пізнавальному форматі. Вона насправді вже і гранату кидала, і вогонь зі стрілецької зброї по умовному противнику вела, і «обкатку танком» успішно подолала.
Загалом заняття з тактичної, вогневої, інженерної, психологічної підготовки, тактичної медицини нагадують подолання дистанції з перешкодами. У повній бойовій викладці ти маєш обов’язково дістатися фінішу вже озброєний певним багажем знань та не звернути з визначеного шляху, як би тобі важко не було.
— Вражень багато. Я дуже вдячна нашим інструкторам. Інформацію, знання, навички, які ми від них отримуємо, неможливо недооцінити. Завдяки їм я добре усвідомила, що успіх на війні залежить не від того, як голосно хтось крикне: «Ура! Вперед! В атаку!», а від інших важливих чинників. Приміром, від того, наскільки ти готовий психологічно до дій в бойових умовах. Наскільки грамотно ти засвоїв прийоми ведення тактичного бою у наступі та обороні. Від того, як вмієш орієнтуватися на місцевості, поводити себе в окопі, в засідці та реагувати на різноманітні обставини, що склалися. Одне слово, інструктори вчать нас азбуці мужності та вмінню виживання на війні у тривалих несприятливих умовах. І роблять вони це швидко, якісно! Обіцяю, що їм не буде за нас соромно, ми не підведемо! — поділилась власними враженнями від занять Анжела.
Та закликає чоловіків ставати на захист Батьківщини!
Медсестра Лучко переконана, що в цей воєнний час обов’язок кожного, хто за віком, станом здоров’я та сімейними обставинами здатний на це, стати на захист України. Потрібні нашому війську і медичні працівники. Тому, звертаючись до чоловіків, вона закликає їх не боятися, а сміливо брати у руки військовий квиток та йти до військкомату. Адже від цього — від укомплектування Збройних Сил відповідними фахівцями — залежить майбутнє нашої країни та життя й здоров’я її захисників і захисниць.
Попри службу Анжела тримає руку на пульсі й щодо стану справ її стоматологічної клініки. Щоранку телефонує й чоловікові. Крім таких важливих слів: «Як ти там, рідна?» Сергій обов’язково розповідає дружині й про успіхи на лікувальній ниві. Каже, що попри те, що і зараз клініка продовжує функціонувати як годинник, зокрема, за можливістю, надаючи й безоплатну допомогу військовослужбовцям, родині та всьому медперсоналу закладу її дуже не вистачає. Жінка ж вислухає, розчулиться та іноді навіть стане понурою. Але швидко мине хвилина слабкості, морський піхотинець гордовито підніме голову й попрямує на зустріч новому нелегкому армійському дню, у свій підрозділ, який вже встигнув стати для неї другою домівкою.
Колись Анжела мріяла стати мікробіологом-вірусологом. З цією метою навіть заочно закінчила біологічний факультет Одеського національного університету імені Мечникова. Хотіла розробляти методи діагностики, лікування та профілактики вірусних та бактеріальних інфекцій. Зараз же в нашу країну проникнула інша вкрай небезпечна загарбницька інфекція «руського міру». Від її розповсюдження на теренах України вже загинули тисячі наших мирних мешканців і військових. І, щоб і надалі цей вірус не розмножувався та не вбивав людей, його треба викоренити та перемогти вже зараз. Перемогти, на думку Анжели, це вигнати російських окупантів на кордони 1991 року.
— А потім ми разом відбудуємо зруйновані будинки, аеропорти та стадіони. Знов будемо їздити на відпочинок до Криму та вболівати за наших футболістів на «Донбас Арені». Перемога — це коли земля наша буде вільною від агресорів, коли чистим і мирним буде наше повітря та щасливим наші діти. І заради цього треба жити та захищати свою Батьківщину!” — висловилась матрос Анжела Лучко.
Ось такою є ця жінка… Хорошою людиною та справжньою патріоткою України виховали її батьки — звичайні трударі Олексій Григорович та Валентина Василівна!
Фото автора та з власного архіву Анжели Лучко.
