На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
«Буряти» і «спіраль часу»
Під час російсько-української війни, ще за часів боїв за Дебальцеве, з’явився вислів «бойовий бурят». Так називають представників малих народів Сибіру, які воюють у складі окупаційних військ. Ці бійці-сибіряки, в переважній більшості, на війну йдуть задля заробітку. Адже в себе на батьківщині, яка є суцільним «депресивним регіоном» рф, армія і війна – ледь не єдиний спосіб вилізти зі злиднів і зубожіння.
Представники інших народів, яких також є чимало в армії рф, «бойових бурятів» вважають «тупуватими», але «дисциплінованими і рішучими», тому командування залюбки використовує їх як «гарматне м’ясо», коли «рускіх – жалко»… Переважна більшість цих «бурятів», рідна домівка яких «тайга і сопки», що за тисячі кілометрів від українських степів і лісів, зловживають алкоголем і легкими наркотиками. Грабежі й убивства мирного населення вони вважають прийнятними для війни, для них це ніби полювання зі славою, трофеями і здобиччю.
Загиблих в Україні земляків, яких ми відстрілюємо, як скажених собак по лісосмугах, представники цих народів ховають з бойовими почестями, а їхні родичі прагнуть їхати за тисячі кілометрів на захід, щоб за них помститись. Російська машина пропаганди вкладає у їхню, підточену етанолом, нікотином чи канабісом свідомість, «путінське вчення», про «Україну захопили «нацики і бендери», і їх необхідно знищити».
Це «вчення» призводить до того, що з Улан-Уде, Кизила, Іркутська та інших міст Сибіру, сотні й навіть тисячі «бойових бурятів», взутих в гумові чоботи і одягнутих у пофарбовану в російську «флору» легкозаймисту «стекляшку», їдуть по кілька тижнів залізницею в дерев’яних вагонах-«скотовозах» до Ростова чи Воронежа. Далі два-три дні в колоні «на найкращій в світі броні», іржу на якій поспіхом зафарбували брудно-зеленою болотяною фарбою і криво білим нанесли «V» чи «Z».
А потім колону цієї «найкращої броні» «вітають» українські байрактари, джавеліни, нлави і стугни, і чергова партія «бойових бурятів» йде на перегній в наш родючий чорнозем. У кращому випадку в сибірську «мухосрань» везуть дерев’яний ящичок зі шматком гумової підошви від чобота і обгорілий фрагмент тіла у «флорі» з шевроном «Z», поспіхом зліплений з георгіївської стрічки.
І тут «пропагандистська спіраль» робить черговий свій виток. На похороні рідні клянуться помститись, воєнком, прочитавши запальну промову, скористався нагодою і записав з десяток нових телефонів потенційних «призовників». Уже за кілька днів вони на збірному пункті п’ють дешеву місцеву «скломийку» і чекають на чергову відправку.
Далі вагон-теплушка через усю росію, полігонна пилюка в польовому таборі десь під Курськом чи Бєлгородом, ніч на ящику зі снарядами в КамАЗівському кузові, розмови про «три сімки» і «хаймарси у хохлів», намагання зрозуміти, що Сєвєродонецьк, це не північна околиця Донецька, і «нічний приліт» прямо по їхній позиції. І знову (бо «русскіє сваїх нє брасают») в кращому випадку невеличкий ящик з фрагментами прямує до Байкалу, запальна промова місцевого «воєнкома» про «долг, атєчєство і операцію з денацифікації», записані телефончики братів і племінників, «склоомивач» на збірному пункті й далі по колу… Події відбуваються циклічно, по спіралі та без збоїв.
«Чурки» щось запідозрили
Не важко спрогнозувати, що подібними темпами, за доволі короткий час у росії не залишиться осіб призовного віку чоловічої статі, які є представниками малих народів Сибіру – «бойових бурятів». І не лише їх. За неофіційними підрахунками видання «Медіазона» спільно з «Бі-Бі-Сі» та командою волонтерів, серед загиблих на війні з Україною російських солдатів (офіційні – таємна інформація. – Авт.) найбільші втрати серед представників північного Кавказу – дагестанців і Бурятії.
«Медіазона» попереджає, що її підрахунок не відображає реальний рівень втрат, адже рахують лише публічні повідомлення про загибель. До них належать пости родичів, новини в регіональних ЗМІ та повідомлення місцевої влади. Крім того, до підрахунків не додаються зниклі безвісти і ті, що потрапили в полон, адже їхня кількість взагалі невідома. Враховуючи те, що росія просто не хоче забирати тіла своїх солдатів, тисячі яких лежать на звільнених від окупантів територіях, то можна зробити висновки, що ніхто їх не рахував, і статистика російських втрат доволі скромна.
Щодо загиблих в Україні представників Бурятії, то більш реальні дані озвучила віцепрезидент фонду «Вільна Бурятія» Вікторія Маладаєва в ефірі видання «Настоящее время». За її словами, фахівці фонду нарахували вже понад 250 загиблих – тих, хто служив, народився чи виріс у Бурятії, хоча за даними, які вряди-годи потрапляють у ЗМІ, ця кількість становить не більше ніж 150 осіб.
Вікторія Маладаєва заявила, що фактично в Бурятії вже не залишилося жодної родини, яку б не торкнулася ця війна. «Усі пишуть: «У мене друг. У мене однокласник загинув. У мене знайомий. Брат. Чоловік і це просто жахливо», – зазначила віцепрезидент фонду «Вільна Бурятія».
Розуміючи це, буряти почали масово втікати з війни в Україні. На цей час вже більше ніж пів тисячі військових із Бурятії розірвали контракт із російською армією, повідомив зазначений вище фонд. Військові написали рапорти про звільнення, але просто так виїхати не вдалось: у більшості з них відібрали телефони та обманом намагалися повернути до району бойових дій.
Вікторія Маладаєва повідомила, що днями їхній фонд організував літак, в якому російські військові, які не бажали воювати в Україні, повернулись додому. «Мова йде про борт із 150 військовослужбовцями, і більшість із них висадилися у Бурятії. Висаджувалися і в інших регіонах, адже фонд допомагав не тільки представникам Бурятії. Також додому повернулися військовослужбовці до Хабаровського, Забайкальського краю, Москви та інших регіонів», – розповідає віцепрезидент фонду «Вільна Бурятія».
Загальна кількість російських військових, яким фонд надав правову допомогу в поверненні з війни, складає більше ніж 500 осіб. «ВБ» не лише здійснив юридичну підтримку, а й надав поетапну інструкцію, як розірвати контракт. Користуючись нею, буряти почали масово залишати свої підрозділи. Як зазначає Вікторія Маладаєва, більшість із її земляків, які телефонували в організацію, стверджували, що «вони не бажають бути окупантами на чужій землі й взагалі не розуміють, що вони загубили в Україні» (ЗСУ їм «відкрили очі» на це питання. – Авт.).
Сьогодні у багатьох представників Бурятії сама ідея денацифікації України викликає подив, адже «ми як національні меншини постійно стикалися з расизмом та дискримінацією в росії», – констатує Маладаєва. – Саме тому ми запустили антиросійську кампанію під гаслом «Денацифікація потрібна росії». Ми, члени та керівники фонду, неодноразово стикалися з дискримінацією в росії. І через цей меседж хотіли достукатись до наших земляків, що не треба їхати воювати в Україну, що там немає нацистів та бандерівців», – розповідає віцепрезидент фонду.
За її словами, в росії цілком прийнятні вислови на кшталт: «чурка вузькоокий», або ж «валіть до себе в Китай». І саме тому ідея «денацифікувати» Україну та обзивати українців нацистами знайшла підтримку у більшості мешканців росії. Ця країна – повністю ксенофобська, її населяє абсолютно не толерантна спільнота, усе це в підсумку призведе до винищення цілих соціальних груп, чи так званих малих народів. Буряти, яких у рф залишилось трохи більше ніж 400 тисяч, почали це усвідомлювати й намагаються втекти з війни.
Декілька історій про російських «відказників»
За деякою інформацією, яка з’являється в російських медіа, проти тих військових, які не бажають брати участь у війні з Україною, ведеться цілеспрямований терор. Їх не просто не відпускають зі своїх підрозділів на «передовій», а й незаконно позбавляють волі та навіть піддають тортурам.
Про один такий випадок розповіла вищезгадана Вікторія Маладаєва: «Декількох військових із Бурятії, які висловили бажання покинути Україну, спочатку тримали в Алчевську. Вони вже три тижні тому написали рапорти, але командир відмовлявся їх приймати. Військові здали екіпірування, зброю, і перебували на вокзалі, хотіли своїм ходом дістатися військової частини, щоб там написати рапорт про звільнення, але їх затримала військова поліція, – розповідає Маладаєва, – Бійців відвезли у зворотному напрямку і утримували в підвалі. Загалом використовували як робочу силу.
– Вони просто боялися, що їх без екіпірування відправлять назад на фронт, де просто по-тихому вб’ють без зброї, – продовжує віцепрезидент фонду «Вільна Бурятія», – Вони намагались навіть вискочити з автобуса. Ця інформація підтвердилась і в перехопленій та оприлюдненій Міністерством оборони України розмові, в якій від імені російського військовослужбовця йдеться про цей випадок, коли російські «відказники» вистрибували з автобуса на ходу, бо думали, що їх обманом везуть назад на фронт, –розповіла Маладаєва. – Але тоді все вирішилось, і вони покинули Україну.
Про інший випадок, коли десантника з Бурятії за те, що він написав рапорт з відмовою воювати в Україні, позбавили волі, розповіла президент згаданого фонду Оксана Гармажапова. До неї звернулась мати цього військовослужбовця Оксана Плюсніна і повідомила, що після рапортів її сина Іллі Камінського про відмову воювати в Україні його відправили до СІЗО-1 у Луганську.
Плюсніна розповіла, що її син перебуває в Україні від початку війни і служить в 11-й окремій гвардійській десантно-штурмовій бригаді. Рапорт Камінський написав 28 квітня «за сімейними обставинами», оскільки в нього народилася дитина. Після цього він ще кілька разів писав рапорти, останній – «про відмову від бойових дій» – 11 липня. Начальство їх не розглянуло, пояснила мати.
Разом із її сином воювати відмовилося «дуже багато бійців», у яких ще на початку кампанії командування забрало документи на підставі того, «що вони можуть потрапити в полон». «Наразі всіх бійців, які написали відмову від участі у бойових діях, розділили по групах 8-10 осіб та відправляють до СІЗО-1 Луганська. Я не знаю, де мій син і куди його перевезуть. У них забрали телефони», – повідомила Плюсніна.
Вона додала, що військовослужбовців схиляють до того, щоб вони відмовилися від рапортів та підписали нову згоду на участь у війні. Як закінчилась ця історія про «бойових бурятів» – наразі невідомо.
Сьогодні історій про те, що російські військові й працівники росгвардії масово відмовляються брати участь у війні в Україні, вже є кілька десятків. І мова навіть не про одиничні відмови, а про великі групи й навіть підрозділи. 12 березня видання «Грати» розповіло, що воювати відмовилися близько 80 російських строковиків і контрактників з-поміж кримських морпіхів – вони потрапили до району бойових дій у Херсонській області, частина опинилася під мінометним обстрілом. Після цього багато хто написав рапорт про відмову від участі у «спецоперації».
Наприкінці березня відмовилася воювати частина контрактників 4-ї гвардійської військової бази у Цхінвалі, де служать як росіяни, так і мешканці самопроголошеної Південної Осетії. Близько 300 людей повернулися з України. Відряджаючи їх туди, населення невизнаного анклаву зібрало «волонтерську допомогу», буквально одягаючи кожного і купуючи їм засоби захисту. Ексглава Південної Осетії Едуард Кокойти тоді заявляв, що їхня «республіка» повинна об’єднатися, щоб «врятувати хлопців з української м’ясорубки»: «Це не гарматне м’ясо, нас і так мало. Ми свій генофонд вже практично втратили», – наводить його слова «Ехо Кавказа».
На початку квітня 2022 року Телеграм-канал «Псковська губернія», посилаючись на джерела з місцевих частин ВДВ рф, повідомив, що близько 60 військових із Пскова відмовилися вирушити воювати в Україну. «Після перших днів війни вони були спочатку виведені на територію республіки білорусь, після чого повернулися до місця дислокації у Псков. Зараз більшу частину з них звільняють, але деяким погрожують і кримінальні справи», – повідомляв канал.
На початку червня 2022 року майже 500 бійців росгвардії, яких на початку війни відправили на штурм Харкова, повернулися до Кабардино-Балкарії після того, як потрапили під масований обстріл. Планувалося спочатку, що вони охоронятимуть захоплені росією території, а не атакувати українські позиції. Але росгвардійці одразу під Харковом потрапили під обстріл, розгубилися і через пару днів вирішили повернутися до рф.
За словами бійців, вони повернулися до частини з дозволу керівництва. Попри це, на них склали протоколи за грубу дисциплінарну провину. І невдовзі їх звільнили за «відмову продовжити участь у виконанні службового завдання». З близько 500 звільнених як мінімум 140 звернулися до суду: 115 гвардійців склали колективний позов, ще 25 осіб подали позови окремо.
Справжня «денацифікація»
Повертаючись до «статистики» загиблих росіян, яку надає Медіазона і врахувавши її недоліки, все ж можна прослідкувати певну тенденцію. А саме, побачити у скільки разів менше, приблизно, гине представників «європейської росії», ніж решти територій, які «сплотіла велікая русь».
Особливо тих, де можливі прояви національної самоідентифікації (Бурятія, Татарстан, Башкортостан, Північнокавказькі республіки. – Авт.), або тих, які москва тимчасово окупувала і намагається зробити «суб’єктами федерації», як-то – Крим, Луганщина, Донбас, Абхазія і Південна Осетія. За даними Медіазони, наприклад, з Івановської області рф загинули 37 осіб, з Башкортостану – 144, московської області – 53, з Дагестану – 236, із Криму – 43, Севастополя – 46, а з москви всього 11.
Тобто, виявляється, що росія дійсно проводить «операцію із денацифікації», але не України, а знищує «національні елементи» у себе. Це досить хитрий і підступний метод, який розробили російські спецслужби, і намагаються втілити його під час війни з Україною. Його суть в тому, щоб руками українців знищити якнайбільше представників «малих народів» рф, а саме їхнього чоловічого потенціалу, який становить найбільшу небезпеку для наявного устрою.
Якщо нація не має воїнів, які стоятимуть за неї, то її легко перетворити на рабів імперії. Першими це почали усвідомлювати саме буряти, яких «європейські росіяни» вважають «тупими вузькоокими чурками», використовуючи на цій війні як «гарматне м’ясо».
Цілком можливо, що за амбіціями й брехливими словами плюгавого кремлівського дідугана, приховані страшні речі, які призведуть до загибелі цілих народів. Те, що слов’яни та їхні нащадки – сучасні українці, не брати мешканцям мокшанських боліт, сьогодні усвідомлює навіть частина мешканців рф. Вони розуміють, що ми битимемось дуже запекло за власне майбутнє, тому й тікають з цієї війни, і починають бачити «нациків» у зовсім інших особах.
