У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Бої у передмістях Києва стихли ще на початку квітня, однак тут залишилися затишні місцини, де й досі можна почути автоматну стрілкотню – це добровольці не припиняють бойові вишколи, щоб у разі потреби знову зупинити російську навалу смертоносним і влучним вогнем.
У глибокому ярочку, який непомітно втиснувся поміж кількома селами, від ранку лунають автоматні постріли. У поблизьких гаях та заростях ліщини раз у раз вигулькують різнобарвно одягнені постаті воїнів одного з добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) Київщини. Попри будень, на тренувальний вишкіл із тактичної та вогневої підготовки прийшло до пів сотні членів місцевого загону ДФТГ.
−Зазвичай ми проводимо заняття у дві зміни – ранкову і вечірню, щоб люди могли спланувати свій час і для роботи, і для тренування, − розповідає керівник заняття, заступник з бойової підготовки підрозділу з позивним «Казна». – Мотивація дуже висока, можливо це пов’язано із тим, що всі бійці – добровольці − брали участь у заходах з оборони Києва і добре знають, що являють собою наші вороги.
Особливість сіл і містечок, розташованих поблизу Києва, полягає в тому, що значна частина їхніх мешканців працює у столиці. Відтак їхнє життя організоване за схемою «робота – дорога − домівка», не залишає багато часу для близького спілкування з сусідами, як це зазвичай буває у селі. Однак війна змінила це правило. За минулі чотири місяці усі з усіма ще раз перезнайомилися і подружилися – як не як, а багатьом із нинішніх добровольців довелося брати участь у діях проти російських окупантів, не одну добу спільно нести варту на блокпостах, виконувати різноманітну солдатську роботу – копати шанці, облаштовувати бойові позиції тощо. Отже, за цей час тут склався міцний бойовий колектив, де спільну службу несуть професор медицини і екскаваторник, генерал у відставці та сержант запасу, вчитель математики і студент, брокер і фермер.
Серед спеціалістів, котрі навчають військовій справі добровольців цієї громади, є люди, котрі мають спеціальну підготовку і бойовий досвід. Цього дня заняття відбуваються на трьох навчальних «точках»: тактичної медицини добровольців навчає парамедик із позивним «Цар»; вогневій підготовці – ексспецпризначенець з позивним «Ярий», тактико-спеціальній − «запрошений тренер», діючий офіцер спецпідрозділу «Вольф», котрий приїхав до столиці у службових справах.
− Справи справами, але я не міг не відгукнутися на прохання друзів та допомогти їм, так би мовити, апгрейдити навчальний процес, − каже Вольф. − Широкомасштабна війна внесла певні корективи у стандарти бойових дій, нині вони надзвичайно динамічні, тактика противника зазнає постійних змін, щоб перемагати, ми маємо випереджати його у всьому.
За словами мого співрозмовника, нині росіяни уникають контактних боїв, натомість надзвичайно активно застосовують авіацію та БПЛА, безпрецедентно зросла щільність артилерійського вогню, почастішали обстріли балістичними ракетами. Тому інструктори найперше вчать добровольців виживати на полі бою за нових умов.Зокрема,правильному облаштуванню позицій та укриттів, прихованому пересуванню, навичкам бою у забудовах, на пересіченій місцевості, в оточенні, у складі малих мобільних груп тощо.
−Добровольчі формування є потужним резервом для багатьох бойових частин Сил оборони України, відтак зовсім не зайве витратити кілька вільних днів на ознайомлення добровольців з актуальними змінами, з тим, що називається «правила виживання на полі бою», − зазначає командир добровольців «Фродо».
Тим часом доброволець із позивним «Грін» із зацікавленням слухає інструктаж парамедика «Царя», котрий разом з одним із воїнів демонструє прийоми надання домедичної підготовки та евакуації пораненого з поля бою. «Грін» перепитує про порядок надання допомоги при ураженнях кінцівок. Однак тут офіцер-спецпризначинець перериває нашу розмову й долучається до заняття парамедика. Він пояснює добровольцям, як на практиці потрібно допомагати пораненому товаришу. Одне з його зауважень таке: якщо побратим дістав поранення − не кидайся стрімголов на допомогу, бо й сам схопиш кулю.
−Під час вогневого контакту з противником ні на що не відволікайся, − стріляй! – каже він. − Якщо побратим поранений легко – він сам собі допоможе, якщо важко – під вогнем ти не зможеш надати йому повноцінну допомогу, бо як тільки ти перестанеш стріляти − вб’ють і тебе, і його. Максимум, що можна зробити в такій ситуації, – прикрити товариша більш щільним вогнем, а як пощастить − допомогти знайти укриття. Усе решта – після бою, − сухо пояснює «Вольф».
До прагматичних порад добровольці уважно дослухаються, просто на місці пробують допомогти умовно пораненому під умовним вогнем противника і переконуються – поради дійсно важливі.
Власне, подібні заняття й потрібні для того, щоб практикою «обтерти» попередні, переважно теоретичні знання. Хоч слід зауважити, що в цьому добровольчому підрозділі є ветерани російсько-української війни, але, як уже було сказано, ця війна постійно змінюється.
Ще один штатний інструктор – «Ярий», у минулому офіцер-прикордонник, учасник війни з рф. Він також ділиться досвідом із добровольцями, допомагає відточувати раніше набуті навички: від правильного тримання зброї до дій у малих групах. До його слів уважно дослухаються, часом – перепитують, а потім відтворюють його поради на практиці до найменшої дрібниці: чи то як припасувати спорядження для більш влучної і безпечної стрільби, чи то порядок пересування у групі пересіченою місцевістю.
— З кожним тренуванням бійці нашого загону все більш впевненіше володіють штатною зброєю і навичками ведення бою, − говорить «Ярий» і додає. − Мені доволі швидко вдалося навчити їх тому, що знаю і вмію робити сам, адже вони дуже зацікавлені в тому, щоб навчитися ефективно бити ворога і захищати рідну землю. І в моїх словах немає жодного пафосу, так є насправді.
Тут же на стрільбищі добровольці виконують вправи з АК-74 з врахуванням порад офіцера-спецпризначенця. На вогневому рубежі дає майстер-клас доброволець з позивним «Кордон». Кулю за кулею він влучно кладе точно в центр мішені. Потім розряджає свій АКС, розповідає про власні секрети влучної стрільби. Дехто перепитує, але більшість мовчки мотає на вус його зауваження, адже базові знання вже є – нині лише триває процес їх вдосконалення, а він зайвих пояснень не потребує.
−Усе це дуже корисні речі, і якщо захисники здобудуть необхідні навички, їм буде набагато легше адаптуватися на передовій, правильно реагувати на раптову зміну обстановки і бути готовими до будь-яких дій з боку ворога, − каже «Кордон».
Ближче до вечора в ярок до тренувального табору починають підходити «студенти» другої зміни – люди завершили робочий день і теж прийшли вдосконалювати свої навички. Тренери розбивають їх на три групи – «такмед», «вогнева», тактика. Знову заняття відбуваються по колу.
Тренер обіцяє «вкластися» до сутінків. Один із дядьків років 35-ти каже: «А я й не поспішаю додому до смеркання. Як тільки сонце сяде – якраз саме час помідори підливати». Хтось кидає: «А при нагоді – обрати місце, щоб прикопати під ними «москаля».
Ніхто не сприймає ці слова за жарт, добровольці продовжують зосереджено цілитись у мішені, що зображають ворога з автоматами: Київщина не припиняє підготовку до боротьби, і не дай Бог противнику спробувати ще раз перевірити добровольців на міцність – вдруге жоден бандит із армії мародерів від них не втече.
Фото автора
