Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Ми вже розповідали вам про те, як у смузі, де ведуться бойові дії, буквально на межі виживають цивільні люди, що через різні життєві обставини були змушені залишитися жити далі під ворожим вогнем. Літні люди, діти, особи, що потребують спеціального догляду та піклування. У цих обставинах їхня єдина надія — українські військові. Це і захист, і допомога, і розрада у скруті. Цивільним співвітчизникам, якщо є можливість, ніколи не відмовлять. Армійські групи цивільно-військового співробітництва працюють уздовж усієї лінії фронту.
Полковника Валерія Курка застати десь на одному місці дуже важко — комбриг постійно в русі. У турботах про бойову роботу підлеглого особового складу. Втім, є моменти, які не проходять повз його увагу ніколи. Один із таких — робота груп цивільно-військового співробітництва очолюваної ним бригади.
Зі слів офіцера, волонтери часто «бомбардують» його запитаннями на кшталт: а що ще потрібно бригаді?!
— Я завжди повторюю — держава достатньо піклується про армію, аби ми мали все, що допомагає нам знищувати ворога. Везіть те, що ми можемо віддати чи передати місцевим мешканцям. Ліки, харчі, дитячі речі та їжу. Місцевим просто нема, де це взяти. І волонтери та українська армія — єдина їхня надія на виживання. До того ж я не хочу, щоб наші співвітчизники стояли у принизливих чергах за гуманітаркою. Якщо ми можемо їм допомогти — ми це зробимо! — наголошує полковник.
CIMIC бригади ніколи не забувають про потреби найменших мешканців фронтових районів. Через російську агресію та принесену московитами розруху батьки не можуть потішити своїх дітлахів чимось смачненьким.
Тому дуже зворушливо було спостерігати за радістю діток, які отримали змогу поласувати солодощами, та їхніх батьків, яким група цивільно-військового співробітництва окремої бригади Сил ТрО ЗСУ привезла дитяче харчування та засоби догляду за дітьми.
Також разом із солодкими дарунками малюки отримали особливі книжечки. В них — малюнки, намальовані дітьми, які свого часу переселились із районів бойових дій в спокійніші області України. Таким чином діти хотіли поділитись зі своїми однолітками переживаннями та емоціями від вимушеного переїзду. Книжечки, які вдалося доправити на схід завдяки благодійному фонду «Там, де живе надія», допоможуть малюкам на сході України відчути підтримку з інших регіонів.
— Спостерігаючи за життям місцевих мешканців, я бачу, що передусім вони потребують людяності. Особливо приємно їм цю людяність відчувати з боку українських військових, — каже полковник Валерій Курко. — І тут нема вже дискусії про те, що може статися з цивільним населенням в окупованих містах і селах. Це рабство або смерть. А ми, українці, — це життя і свобода. Та кожен мій солдат, якщо буде потреба, а вона є, віддасть свій останній окраєць хліба співвітчизнику, що перебуває у скруті!
Місцеві вже добре знають автівки груп ЦВС. Виходять з домівок, привітно вітаються з хлопцями в камуфляжах та броні. Приймають те, що їм привозять наші захисники. І з пересторогою в голосі перепитують: хлопці, ви ж нас не покинете тут, правда?!
Відео Віктор Біщук
Колаж автора.
