Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
«Тут важко служити, але покидати Зміїний — ще важче» — цю фразу я почув у 1999-му на «великій землі» під час чергової ротації острів’ян-прикордонників. Пізніше щось подібне доводилося чути не раз, хоч і в різних інтерпретаціях, але суть ніколи не змінювалася. Ті, хто довший час перебував на острові, зберігали любов до нього на все життя…
Вже понад сто років острів Зміїний під опікою людей у погонах. Функція цього клаптика землі — бути передовим спостережним пунктом, а от для оборони чи як плацдарм для нападу він не дуже й придатний (цю очевидність нещодавно яскраво підтвердили росіяни), адже він невеликий за площею — лише 0,2 км², і задалеко від суходолу — 35 км по прямій.
У радянські часи, аж до початку 1990-х, Зміїний перебував у статусі режимного об’єкта, і без спеціального допуску на нього було неможливо потрапити. За незалежної України ситуація змінилася, однак, через географічне розташування, малу площу та «військову професію» Зміїний не міг похвалитися частими гостями. Зазвичай сюди прибували у справах прикордонники, військові ЗСУ, пізніше невеличкі групи науковців. На початку 2000-х з’явилася ідея облаштувати тут якусь туристичну локацію, адже це справді унікальний історико-природничий об’єкт. Проте завадило цьому, вочевидь, непросте географічне розташування, а отже, і складна логістика.
На острів можна потрапити двома шляхами — повітрям і морем. Від Одеси до Зміїного — 160 кілометрів (п’ятдесят хвилин льоту вертольотом, або морем — від 3,5 до 7 годин). Можна ще добратися до нього з річкового порту у Вилкове — гирлом Дунаю та морем (відстань трохи більше ніж 50 кілометрів, а це години чотири ходу за гарної погоди). Проте вартість таких подорожей і їх небезпека через природні чинники закривали тему регулярних перевезень пасажирів. Тож, з гостями тут було не густо, навіть із воєнними журналістами, котрим часом вдавалося «впасти на хвіст» якійсь офіційній делегації, що їхала у справах на Зміїний. Саме із декількох таких, почасти випадкових відряджень, складено цю добірку фото.
Отже, добірка перша. На знімках — 1994 рік, плановий об’їзд прикордонних підрозділів командуванням прикордонного загону. У пулі — єдиний журналіст-фотокор «Прикордонника України» Григорій Кравець. На його знімках — розвантаження продуктів та іншого майна для прикордонної застави; саморобна вантажна «бурбухайка», якою підвозили вантажі до складу від місця вивантаження (з причалу чи вертолітного «підскоку»); а також цивільні мешканці острова — дружини та діти прикордонників.
А це 1998 рік, інспекційна поїздка на острів начальника штабу ПВ України генерал-майора Павла Шишоліна. Разом із ним керівники загону морської охорони та сухопутного прикордонного загону, котрі виконували завдання з охорони держкордону в цьому регіоні. На задньому плані видніються елементи радіолокаційного комплексу П-80 («Алтай», взятий на озброєння у 1962 році) тутешнього підрозділу військ ППО. За кілька років пепеошників «зняли» з острова.
2000 рік, кадри зроблені на кольорову плівку тоді ще рідкісним в наших краях фотоапаратом Canon. Це, мабуть, одне з найперших кольорових панорамних зображень Зміїного.
У ХХІ столітті тихе життя на Зміїному раптово скінчилося. Річ у тім, що 2000 року українські геологи-спеціалісти компанії «Чорноморнафтогаз» у цій частині моря відкрили велике нафтогазове родовище, і Румунія вступила з Україною у спір за ці поклади. З того моменту до острова завчащали високі делегації зі столиці, з держбюджету було виділено кошти на оновлення інфраструктури та покращення транспортного сполучення з «великою землею».
Листопад 2007 року, для рекогносцировки, тобто оцінки «фронту робіт», на острів прибув президент України Віктор Ющенко та велика делегація з чиновників і експертів з різних галузей. За підсумками візиту було визначено фронт робіт для всіх залучених відомств, а також обіцяно відповідне фінансування.
Завдання було не з простих, оскільки на острів потрібно було привезти всі необхідні матеріали.
На знімках видно службові приміщення прикордонників у стані, м’яко кажучи, не першої свіжості, а також занедбані будівлі ЗСУ.
2008 рік, січень. Контрольний візит групи прикордонників на чолі з головою ДПСУ Миколою Литвином, у пулі — радник президента України Іван Плачков, керівництво Одеської області.
На світлинах — закладка фундаменту нового приміщення прикордонної застави, огляд старих приміщень пепеошників (була ідея їх відремонтувати, але, як видно на фото, дешевше було звести нові будівлі)
2008 рік, липень. Урочисте відкриття нової прикордонної застави за участю президента України Віктора Ющенка, голови ДПСУ генерал-полковника Миколи Литвина.
За попередні пів року на острові було збудовано-реконструйовано-відремонтовано: причал і вертолітний майданчик, приміщення для відділення міліції та селищної ради, офіс Одеського обласного комунального підприємства «Острівне», офіс портопункту (до нього додавались сонячні батареї, що робило електроживлення автономним), метеостанцію, маячний комплекс, інфраструктуру прикордонної застави, історико-археологічний музей, поштове та банківське відділення, медичний пункт. Практично всі вітчизняні оператори мобільного зв’язку розташували на острові свої передавальні станції. Також було капітально відремонтовано ритуальний майданчик прикордонників і флагшток із прапором України (нині їхні фото найчастіше потрапляють у стрічки новин).
-
- Ðàáî÷èé âèçèò Ïðåçèäåíòà Óêðàèíû íà î.Çìåèíûé.
Як бонус від Укрпошти в острова і острів’ян з’явився свій поштовий конверт, а також власна поштова адреса — Одеська область, селище Біле, вулиця Козацька, 1.
Крім того, в цей же період було встановлено відносно регулярне морське сполучення між островом та материком. До того часу на цьому маршруті двічі на тиждень (за умови хорошої погоди) ходило не першої молодості вантажне судно «Косатка», а у 2008-му на допомогу йому прийшов прикордонний корабель «Аметист».
Після 2014 року на острів повернулися підрозділи ЗС України. В умовах війни з рф, особливо після захоплення росіянами «вишок Бойка», безпека нашого острова опинилася під загрозою. На Зміїному регулярно відбувалися військові навчання, які мали на меті відпрацювання різноманітних військових заходів з оборони або звільнення острова від противника.
2018 рік. Уперше в історії міжнародних навчань «Сі Бриз» військові маневри відбулися в районі острова та на самому Зміїному. Під час навчань відпрацьовувалися питання щодо забезпечення охорони морського кордону у разі ускладнення обстановки навколо острова, посилення оборони й захисту підступів до Зміїного. Вперше об’єднаний підрозділ від морської піхоти ВМС ЗС України, Національної гвардії та Державної прикордонної служби України провів висадку морського десанту на Зміїний, ще одна група морпіхів висадилась на острів із вертольотів.
Post scriptum.
30 червня 2022 року Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний повідомив, що окупанти залишили Зміїний, а на «прощання» — піддали острів масованому бомбардуванню.
7 липня 2022 року Командування Сухопутних військ ЗСУ повідомило про те, що наші воїни встановили на Зміїному прапор України!
Нам було важко покидати наш острів, але ми повертаємося до тебе, Зміїний!
Фото автора, Григорія Кравця, Валерія Олійника, Віталія Панчишина
